Пригоди козака Мамая

Спогади

Одної сонячної днини
сидів Мамай відпочивав
та похилившись в тінь калини
свою він молодість згадав.

Думки були про ту місцину,
де ще в дитинстві він зростав.
Своє село, що у долині,
хатинку батьківську згадав.

Садок великий біля дому,
весною квітно там було,
із нього врожаю рясному
раділо аж усе село.

В долині поле пролягає,
пшениця золотом блищить,
від сонця силу убирає,
щоб щедрий урожай зробить.

Пташки мелодії співають,
літають зграйками в тіні,
козачі думи нагнітають
моментів пам’яті сумні.

Бере бандуру в свої руки,
чуттєвість струн її згадав,
І пролунали милі звуки
Й козак душевно заспівав.

Про образ юного кохання,
чарівний помах її вій,
вечірні тихії зітхання
у вирії майбутніх мрій.

Час все летить козак співає
про щастя, що колись він мав
й сім’ю, яка його чекає,
з тугою в серці замовчав.

Сім’я його в достатку жила,
багато вже було добра,
та все ж негода зачастила,
і службу він тоді обрав.

Тоді він рідний дім покинув,
на січ за долею пішов.
В життя військове він поринув
і спокій там в душі знайшов.

Не можна з ворогом миритись,
як він руйнує щастя нам.
Потрібно з недругами битись,
відплату дати по ділам.

Щоб рідний дім, брати і друзі
могли у мирі поживать,
карати буде по заслузі
орду нечисту добивать.

Подобається

#2356 в Різне
#594 в Поезія
#460 в Дитяча література

Відредаговано: 28.07.2022