Битва з ордою

Одного разу у поході
Мамай був славу здобував,
їх військо стало у нагоді
в краю, де ворог панував.

Їх отаманом був відважний
вже у роках козак Іван.
Він до стратегій був уважний,
рубав ординців, як бур’ян.

Його, як батька, всі любили,
бо мудро міг він розсудить,
промови війську так робили,
що кожен мріяв вік служить.

У цій війні, що йде роками,
Іван багато воював,
і де проходив він з військами,
там перемогу здобував.

Як сонце вже було над нами,
стояли славні козаки
над пагорбом в строю рядами,
поклавши зброю до руки.

Ординці також шикувались
у темній збруї, як зола.
Вони вже наших зачекались,
їх наповняла чаша зла.

А ними керував жорстокий
та сумнозвісний всім вожак.
Він розум також мав широкий,
як й отаман наш, не простак.

Обидва вміють воювати
та рівні армії у них,
тож треба хитрістю зіграти,
щоб ворогів здолать лихих.

Та отаман вже план свій має,
задачі ставить козакам,
Мамаю ж главно доручає
зробить засаду ворогам.

Бригада вершників відходить,
немов би тил своїх прикрить,
навколо пагорба обходить,
щоб з флангу вдарить в слушну мить.

Шляху назад уже немає,
В ритм барабани спільно б’ють,
І ріг сурмить, всіх сповіщає,
що бій почався, в славну путь.

Мечі дзвенять, списи літають
і залп мушкетів пролунав,
години бою вже минають,
момент для істини настав.

Ось вершники вже виступають
з героєм нашим на чолі.
Вони всіх ворогів змітають,
а ті тікають, як малі.

Так славна битва завершилась,
здолали козаки орду,
війна лиш тільки не скінчилась,
ще будуть битви на виду.