Троє котів і чарівна книга історій

Жили собі троє котів-мандрівників: рудий Маркіз, сірий Димок і чорна, наче ніч, кішка Мурка.

Маркіз любив пригоди, Димок — смачні пиріжки, а Мурка була найрозумнішою з усієї компанії. Разом вони подорожували світом, шукаючи незвичайні місця й таємниці.

Одного дощового вечора коти сховалися від негоди у старій закинутій бібліотеці. Поки Димок обшукував полиці в пошуках чогось смачненького, Маркіз помітив за шафою маленькі дверцята.

— Там скарб! — упевнено заявив він.

— Або павуки, — зауважив Димок. — І знаєте, я не впевнений, що скарб вартий знайомства з павуками.

Та Мурка вже відчинила дверцята. За ними ховалася крихітна кімнатка, а посередині стояв дерев'яний столик. На ньому лежала товста книга в синій обкладинці, прикрашеній срібними зірками.

На першій сторінці було написано:

«Відкрий мене — і потрапиш туди, де живуть історії».

— Це ж просто книга, — сказав Димок і обережно торкнувся сторінки лапою.

Раптом літери засвітилися, сторінки затріпотіли, а зігнуті краї обкладинки випустили хмаринку золотих іскор.

— Мурко, ти це бачиш?! — вигукнув Маркіз.

— Бачу. І підозрюю, що нам варто відійти…

Але було вже пізно.

Книга розгорнулася на сторінці із зображенням казкового лісу. Намальовані дерева захиталися, струмок забурмотів, а з-поміж сторінок повіяло запахом хвої та свіжої трави.

Наступної миті троє котів із головою пірнули просто в книгу!

Вони приземлилися на м'який мох посеред чарівного лісу. Над головами літали метелики завбільшки з долоню, гриби світилися різнокольоровими вогниками, а на гілці сидів маленький дракончик і гірко плакав.

— Що сталося? — запитала Мурка.

— Я загубив свою казку, — схлипнув дракончик. — Без неї я не зможу вирости великим драконом!

Коти перезирнулися.

— Здається, ми щойно знайшли першу пригоду, — усміхнувся Маркіз.

І друзі взялися допомагати дракончику. Вони ще не знали, що попереду на них чекають піратські кораблі, замки велетнів, країни солодощів і навіть подорож на Місяць.

Адже чарівна книга могла перенести їх у будь-яку історію, яку вони відкриють.

Але була одна маленька хитрість: книга дозволяла повернутися додому лише тоді, коли історія отримувала щасливе завершення.

— Сподіваюся, у наступній історії буде багато риби, — зітхнув Димок.

Книга тихенько перегорнула сторінку.

І десь далеко почувся крик:

— РЯТУЙТЕ! ПІРАТИ ВИКРАЛИ КОРОЛІВСЬКУ ОСЕЛЕДЦЮ!

Димок першим кинувся до книги.

— Ну що ж, друзі! Заради оселедця я готовий ризикнути!

І троє котів-мандрівників вирушили назустріч новим пригодам.