Різдвяний злодій

Розділ перший

Влітку до старого Тако приїхав на канікули онук, Тимко. Він дуже полюбляв гостювати в діда, бо  життя на березі моря у будинку, зробленому зі старого пароплава - це ціла пригода для будь-якого хлопчика. Тимко відразу потоваришував із дідовим кошенятком Руді. Воно було дуже кумедне, і до того ж вміло розмовляти. Але то був великий секрет, й старий Тако дуже просив Тимка цей секрет пильно берегти. 
Коли літо скінчилося, і Тимку прийшла пора від'їжджати додому, він вмовив діда віддати йому кошеня. Звичайно ж не назавжди - наступного року Тимко обіцяв привезти Руді назад додому.
-    А кошеня не буде проти? - поцікавився старий.
-    Що ти, Тако, як я можу бути проти такої мандрівки?! - втрутилося кошеня. - Уявляєш, ми перелетимо океан, і опинимося на іншому боці земної кулі!
-    Але ж там немає океану, і там буває зима! - почав вмовляти котика Тако.
-    То й що? Я ж врешті-решт маю побачити як виглядає зима? - впирався Руді. - до того ж це не назавжди - за рік я повернуся додому.
-    Ну, якщо ти так вирішив, то будь ласка. - погодився Тако.
Коли настав день відльоту, старий відвіз Тимка та Руді в аеропорт. Кошеняті купили спеціальний котячий білет, а Тимкові - звичайний дитячий.
Тако посадив їх обох у літак і вони полетіли.
Руді не відходив від ілюмінатора - він із захопленням дивився на безкрайній океан, а потім, коли вони летіли понад хмарами, навіть злякався, що вони летять догори дригом, бо хмари чомусь опинилися знизу.
Руді дуже сподобалось у Тимка вдома - там було багато шаф, на які можна влізти, кілька диванів, на яких можна повалятися, а на кухні - безліч каструль в яких можна спати клубочком. Ще у вітальні був камін, під яким можна ховатися або грітися і величезна клітка із папугою, якого можна дражнити. Всі це вмістилося у просторій п'ятикімнатній квартирі, де Тимко жив разом із батьками на третьому поверсі гарного шестиповерхового будинку у великому старовинному місті Мудрославі. Місто ж розкинулось на живописних зелених пагорбах понад широкою могутньою рікою Славною, а з пагорбів відкривався чудовий краєвид на той бік ріки із віковими лісами, що тягнулися  до самого горизонту.
В Мудрославі кошеня вперше побачило, що таке справжня осінь, коли жовтіє і облітає з дерев листя, та кружляє хороводами по вулицях, підкорившись холодним рукам жовтневого вітру.
Після осені прийшла зима, вкрила все навколо білою пухнастою ковдрою, й своїм крижаним диханням розмалювала вікна будинків.
Руді спробував сніг на смак і помацав його лапкою - той був страшенно холодний, тому котик попросився до Тимка на руки, бо той був взутий у теплі чоботи і йому було не холодно йти по снігу. 
А йшли вони у магазин, бо наближалося Різдво, і матуся написала Тимкові цілий список додаткових покупок до різдвяного столу. Основні ж покупки зробив Тимків батько, проте зараз він був на роботі, а купа дрібниць була потрібна матусі вже прямо зараз. 
Тимко тягнув за собою саночки, щоб довезти додому покупки, тому він спершу запропонуваа Руді підвезти того на санчатах. Але кошеня відмовилося, бо дощечкі теж були холодні, та й хвостику його мороз теж геть не подобався.
Отже Руді комфортно розмістився в Тимка за пазухою, і поблажливо замуркотів.
Прив'язавши саночки біля ганку крамниці, хлопчик взяв візка і в'їхав всередину. Тоді кошеня перебралося на візок і почало з цікавістю роздивлятися на всі боки. Магазин був великий - від краю до краю його тягнулися нескінчені ряди стелажів із безліччю різноманітних товарів на полицях, зі стель звішувались новорічні гірлянди та прикраси. Лунала святкова музика.
Коли вони проїжджали повз полиці з іграшками, їм під ноги випав чималий пухнастий ведмедик. Тимко підняв його і посадив назад, до компанії таких самих пухнастих ведмедиків. Але, не встигли  вони від'їхати від полиці, як ведмедик знову зістрибнув на підлогу. 
-    Може він хоче з нами потоваришувати? - припустив Руді.
-    Дякую, - відповів Тимко, - але я вже маю ведмедика. Мені подарували його на шість років, і ми з ним товаришуємо вже майже чотири роки.
З цими словами він підняв ведмедика з підлоги:
-    "Ведмедик Бамс", - прочитав хлопчик напис на етикетці, що була пристібнута до бантика на шиї іграшки, - А, ну тоді все зрозуміло!
І Тимко зі  сміхом засунув ведмедика глибше, у другий ряд іграшок. 
-    Поїхали далі! - скомандував Руді, та на всяк випадок оглянувся на полицю, від якої вони щойно від'їхали - ведмедик знов сидів на підлозі.
-    Що за маячня! - обурилося кошеня.
Але в ту саму мить звуки музики заглухли за пронизливими жіночими зойками та галасом:
-    Кажани! Кажани! - лунало  звідусіль.
Руді в два стрибки опинився на верхівці стелажа й побачив, як гострим клином під стелею зала мчить кільканадцять кажанів. Вдалині в стіні було видно відчинену вентиляційну решітку - мабуть кажани випурхнули звідти. Вони мчали прямо на наших друзів.
-    Вдягни шапку! - квапливо скомандував Руді Тимкові.
Він знав, що єдина небезпека від кажанів - це те, що вони можуть заплутатися у волоссі, якого їх "радари" просто не бачать. Кошеня хутко зістрибнуло на візка, щоб бути поруч із своїм другом, і заспокоїти його у разі чогось несподіваного. 
Проте зграя швидко пронеслася над ними й вилетіла на вулицю крізь  відчинені двері.
-    Все, вони полетіли, - з полегшенням зітхнуло кошеня, - мабуть їдьмо до каси.
Звичайно ж, вони забули про ведмедика, та навіть не помітили, що на підлозі його вже не було.
Гамір у магазині потроху вщух, а касири та охоронці спокійно пояснювали покупцям, що кажанів переполохала допоміжна лінія вентиляції, яку не підключали ще з літа - не було необхідності. Зараз вона знов стала потрібна, бо у магазині багато покупців, але дурнуваті кажани облаштували собі там спальню.
Розрахувавшись за покупки, Тимко поставив пакети у візка і викотив його на ганок, щоб перекласти весь крам на санчата.
Руді вліз у один з пакунків, бо там було тепліше, і вони поїхали додому.