Розділ перший
Професор МакГрегор мав тепер достатньо грошей, щоб купити собі літака. Це він і зробив - купив невеличкого літачка та назвав його "Горобець". В комплекті до "Горобця" були зйомні поплавки для приводнення та лижі для того, щоб сідати на сніг. Професор почувався невимовно щасливим. Тепер будь яке місце на Землі було доступним для нього коли йому заманеться.
Але мандри мандрами, та одне питання нав'язливо переслідувало пана МакГрегора: "Як потрапив іспанський галеон із золотом у жерло вулкана?"
Пан МакГрегор побував у всіх історичних бібліотеках та архівах, передивився безліч музейних сховищ, проте майже нічого не знайшов. Все, що вдалося відшукати - це дату відплиття та зникнення галеону "Санта Марія" по дорозі з Перуанського порту Сан Пелегримо, та запис про те, що разом із ним зник ще один галеон "Естрелла Де Лос Марес", який віз всякий крам і належав негоціанту, тобто по-нашому купцю, Дону Хосе Фернандесу. Капітана "Санта Марії", який віз золото для короля Іспанії, звали Хуан Карлос. От і все.
- Розумієте, що дивно, - казав пан професор старому Тако, - галеон капітана Карлоса мав везти принаймні вісімнадцять скринь золота, а знайшли ми усього шість! Я це не до того, що це мало для нас - нам вистачить, ще й правнукам залишиться. Просто мені цікаво, що трапилось тоді, у вулкані? Хто поцілив у судно?
Пан МакГрегор аж почервонів від гарячого чаю і цікавості, що його розпирала. Адже він був справжнім істориком!
До речі, з Тако вони бачились раз, чи два на рік - професор, незважаючи на свою зайнятість історичними справами, намагався за будь-якої можливості заскочити до свого друга. От і цього разу, пролітаючи повз острови Доброго Роджера, він завернув до Гледхарбора, і посадив свого літака на воду прямо біля будинку-пароплава, в якому мешкав Тако.
- Ну, не знаю, розводив руками Тако, з моєї піратської карти важко зрозуміти на який саме корабель і коли напали пірати - хрестиків на шляху з Перу до Іспанії дуже багато. Тож нам знадобиться кільканадцять років, щоб з'ясувати де потонули решта дванадцять скринь із золотом. І чи потонули вони взагалі.
Тако хитро примружився:
- От якби нам зазирнути в ті часи і пропливтися слідом за "Санта Марією". Але машину часу ще не винайшли.
- А що таке машина часу? - несподівано запитав Руді, який до цього нудьгував, котрий раз розміщуючи цукор у своєму чаї. Котик взагалі-то чай любив не дуже, але до чаю бувало молоко. То він спочатку пив молоко, а потім ложив і розміщував цукор, поки чай не ставав як сироп, аж тоді Руді його пив. А ще кошеня нещодавно повернулося до Тако після гостин в Тимка і потроху знов звикало до моря й теплого сонця. Це називається адаптація. Тому мабуть котик і нудьгував.
- Машина часу - це міфічний винахід людства, який дозволяє мандрувати з часу теперішнього у минулий або майбутній. Про машини часу написано безліч книг, ніби вони й насправді є, але ще ніхто із пересічних людей жодної з них не бачив. - Тако знов розвів руками.
- А чарівники можуть подорожувати в часі? - оживилося кошеня.
- Звичайно ж можуть! Але чарівників теж ніхто поки що не бачив… - і Тако в третє розвів руками.
- Слухай, Тако, - раптом втрутився професор, - ти можеш не розводити руками, бо мені вже здається, що ми тут про риболовлю теревенимо.
- Добре, не буду. - відразу погодився Тако.
- А чому ж чарівників ніхто не бачив? - продовжував допитуватися Руді.
- Мабуть тому, що їх нема. - Тако ледь стримався, щоб не розвести руками.
Тут хитро примружився Руді:
- А якщо дехто з тих, що сидять от тут, за столом, бачив чарівника?
- Ти на кого натякаєш? - здивувалися і Тако і професор.
- Хе-Хе! Звичайно ж на себе! - розсміявся котик. - Можу познайомити.
- Ти це серйозно? Ти знайомий із справжнім чарівником? - перепитав МакГрегор.
- Так. Я навіть врятував минулого Різдва життя одному чарівникові!
- Щось не дуже віриться. - іронічно озвався Тако.
- І це кажуть люди, які другий рік поспіль товаришують з котом, що розмовляє! Чому ж ви до психіатра досі не пішли?
- Ну-ну, не ображайся. Ми тобі віримо! - навперебій почали заспокоювати котика обидва старих.
- От і добре. Тоді запрошую вас у чарівну подорож до мого друга чарівника! - вигукнув Руді, й всередині в нього залоскотало щось знайоме - це було передчуття нових, захоплюючих пригод.
Розділ другий
І знову Руді побачив крізь ілюмінатор океан і золоті хмари. Щоправда, літачок МакГрегора не міг піднятися над хмарами, але кошеняті й так було цікаво. Особливо коли з теплого атлантичного літа вони прилетіли у золоту й прохолодну українську осінь.
Літак МакГрегора приводнився на дзеркальну гладь Чортогризки, у якій відбивалося блакитне вечірнє небо. Пан професор заглушив двигуни, й "Горобець" тихенько підплив на своїх поплавках до самого берега.
Електростанція здавалася геть безлюдною - тільки чутно було, як десь всередині шумить вода у лопатях генераторів.
Друзі висадилися з літачка й попрямували до червоної хвіртки, що яскраво виділялася на тлі сірої бетонної огорожі. Раптом хвіртка відчинилася, ніби запрошуючи друзів ввійти -
вони пройшли через широкий двір до величезних воріт, в яких знов-таки відчинилася хвіртка впускаючи їх всередину.
- Добрий вечір, друзі! - лагідно промовив до них Силабіус, спускаючись по залізних сходинах зі свого кабінету. - Дуже радий вас бачити! Щоправда, думав ви будете до обіду, але нічого! Страви зараз підігріємо.
З цими словами чарівник плеснув у долоні й стало чути як на кухні загримів посуд, ввімкнулися плити й духовки та приємно запахло найрізноманітнішею їжею.
- Прошу до моєї столової! - запросив Силабіус своїх гостей і розсадив навколо великого обіднього стола, накритого білою скатертиною.
Ніби з повітря з'явилися столові прибори, тарілки, чашки та склянки. Невидимі руки принесли каструлі, пательні, горщики та почали ополовниками, ложками та лопатками накладати їжу.
Тако та МакГрегор витріщались на всі ці дива й не могли вимовити жодного слова. А Руді прискіпливо вдивлявся у літнього сивого чоловіка із охайною борідкою, втягненого у довге темно-синє атласне вбрання розшите срібними й золотими зірками. Ні, цей чоловік зовсім не був схожий на його друга, ведмедика Бамса! Тому Руді було трохи ніяково. Однак невдовзі з'явився Совелій, і кошеня заспокоїлось.
- Вибачай, Руді, - ніби читаючи його думки промовив чарівник, - на ведмедика я перетворюватись не буду, бо в мене не дуже приємні спогади про ведмежий період мого життя. До того ж мені хотілося б попоїсти разом із вами по-людськи.
І Силабіус привітно посміхнувся:
- Руді, познайом мене, будь ласка, із твоїми друзями, бо вони здається, дещо соромляться.
Старі вже трохи оклигали, бо згадали, що давно не їли, тож наперебій почали знайомитися із чарівником.
Він їм дуже сподобався, а чарівник як міг старався, щоб вони не здогадалися, що він все-все про них, та про мету їх приїзду знає.
Обід друзям теж дуже сподобався - їжі було стільки, що вони встигли розповісти не тільки про скарб конкістадорів, а й все, що вони знали про машини часу, про їх застосування та про їх винахідників.
- Отже, я так розумію, що ви хочете відправитися у часи конкістадорів і з'ясувати, чому було потоплено галеон у вулкані?
- Саме так, пане Силабіусе, і тільки ви можете нам допомогти це зробити!
- Вибачте, друзі, але я не можу цього зробити.
- Як? - здивувавалося кошеня. - Ви ж справжній чарівник!
- Так, я справжній чарівник. Тому й не можу. Розумієте, люди, які потрапляють в минуле, ладні змінити майбутнє, тобто наше сьогодення. І змінити настільки, що нам усім тут стане непереливки. Подорожі у майбутнє також небезпечні для нас сьогоднішніх, але не настільки. Отже, кодекс чарівників забороняє нам відправляти людей у минуле.
- А тварин не забороняє? - хитро примружився Руді.
- Не забороняє… - зніяковів чарівник. - Але ж, тобі самому мабуть буде страшнувато потрапити у часи конкістадорів?
- А конкістадори хіба не люди? Думаю, що котові буде простіше домовитися з людиною із минулого. Бо кіт, що розмовляє - це вже нісенітниця, а тим більше, якщо він каже, що прибув з майбутнього.
За столом запанувала тиша. Всі задумалися над пропозицією Руді. Першим перервав мовчанку пан МакГрегор:
- Ну, якщо прийняти до уваги, той факт, що в космос полетіла собака…
- Взагалі-то це була дискримінація! - вставив Руді.
- Добре, хай буде дискримінація, - погодився МакГрегор, - але якщо кіт першим здійснить вдалу мандрівку в часі - це буде великим кроком для людства!
- І невеликою прогулянкою для кота? - доповнив котик.
Тут Силабіус встав і підняв вгору руку на знак того, що бажає сказати щось важливе:
- Друзі! Я не збираюся робити машину часу, а тим більше - відкривати туристичне бюро із подорожей часом. Звичайним людям НІКОЛИ не буде дозволено мандрувати в часі, у всякому разі - засобами чародіїв.
Але якщо Руді сам попросить мене зробити для нього виключення, як для представника не з роду Гомо Сапієнс, я можу піти йому на зустріч.
- Прошу, прошу! - застрибав Руді на стільці.
- А Тако дозволить? - несподівано запитав чарівник, і обернувся до старого.
- Ну, якщо Руді так вирішив… - Тако хотів було розвести руками, але вчасно схаменувся.
- Добре. - мовив Силабіус. - тоді не будемо гаяти часу, і почнемо приготування.
Всі пішли до кабінету чарівника. Спершу Силабіус взяв у МакГрегора точні географічні координати і заніс їх на карту, вигравірувану на квадратній золотій пластині.
Далі він уточнив у професора час, і виставив відповідно до нього небесні тіла на старовинній астролябії. Потім, взявши астролябію і карту чарівник спустився в машинний зал, до великої меркаби, складної геометричної фігури зібраної з пірамідок зварених з товстого золотого дроту. Вона стояла посеред залу і до неї тягнулося мереживо електричних кабелів із тумблерами, реле, сапфіровими та рубіновими лампами. Друзі спустилися слідом за чарівником, і як заворожені дивилися на блимання синіх та червоних лампочок. Всередині меркаби стояло сидіння - бурштиновий диск на такій само бурштиновій циліндричній ніжці. Диск світився м'яким золотистим світлом.
#1594 в Різне
#304 в Дитяча література
#971 в Молодіжна проза
#358 в Підліткова проза
Відредаговано: 21.12.2023