Все починається з ялинки

Баба Клава дуже хотіла, щоб ялинку прикрашали її онуки, тому й ставити новорічну красуню хотіла після їх приїзду. До Нового року залишалось трохи менше, ніж тиждень і потрібно було вже швиденько ставити колюче дерево, дід Юхим хотів ставити справжню ялинку, щоб дім був пронизаний новорічним запахом. Але її потрібно було зрубати і одному діду її додому не донести. Чи не довезти, бо не влізе в Таврію ялинка! Тому довелося гукати на поміч дядька Петра. Він довго сперечався й ні як не погоджувався, але силою його витягли з дому і він разом з дідом Юхимом пішли за ялинкою до лісника.

Довга засніжена дорога й скиглення дядька Петра чекали на діда Юхима. Машиною не проїхати, йшли вони пішки, пробирались через кучугури снігу й витрушували його з чобіт. Ще й дядько Петро заладив пісеньки співати:

-Спав би я вдома! Їв би я борщ! Іду я з батьком по ялинку…

-Рими нема,-сумно сказав дід Юхим, слухаючи пісні дядька Петра.

-А можна було купити на ринку!-продовжив дядько.

-Ефект не той!

-Який там ефект? Вона ж колиться?

-Колиться.

-Зелена?

Дід Юхим поглянув у низ на чоботи, подивився вперед, у сторону лісу, який був засипаний снігом.

-Білі.-сумно мовив дід.

-Як так?

-Ось так, дурню, вони в снігу, пахнуть хвоєю…-не закінчив дід Юхим.

-А ще залишають гілки на підлозі!-розгнівано мовив дядько Петро.

-Це ж тобі прибирати, а не мені,-насмішкувато сказав дід Юхим.

-Ось тому мені це і не подобається!

-Ця ялинка в нас до травня стоїть, бо ти її не виносиш!

-Я гілочки прибираю!

-Ну й дурень!

На цій прекрасній ноті обидва замовкли й ішли стуливши пельки аж до самого будинку лісника. Попросили дозволу зрубати ялинку й почали робити затіяне.

Тим часом, вдома, баба Клава виймала новорічні іграшки з шаф, а діти гралися з тваринками на вулиці. Андрійку так сподобався Мурзик! А Мурзику Андрійко не сподобався. Андрійко його гладив, чухав за вушками. А Мурзику здавалося, що його вуха зараз на хвості будуть. Андрійко грався з Мурзиком мишкою на нитці, котик ганявся за нею, йому ніби-то подобалось. А Мурзик вирішив що він краще буде стояти на землі й ганятись за мишею, ніж буде сидіти на руках в Андрійка з натягнутими на спину вухами. Шкода Мурзика…

Поки Мурзик шукав шлях утечі, ліс залишився без одної ялинки. І знов усю дорогу дядько Петро колупав мозок батька чайною ложечкою. А в діда Юхима не було вибору або слухаєш, або тягнеш двометрову ялинку самостійно. Прийшли вони додому через 2 години, дядько Петро стомлений від такої праці, а дід Юхим від словесного водоспаду сина.

Вечоріло. Двір накрився темним куполом ночі. Те й діло пролітала якась птиця й видавала моторошні звуки. Ставало лячно. Присутність повного місяця й завивання Гамлета наводили на подвір’я страх. Мурзик сидів на даху дому й давав хропака так, що його сопіння лунало на все подвір’я. Було холодно. Коли морок, таємна тиша й мороз залізли під шерсть Мурзика, йому почало снитися жахіття.

Андрійко грає з ним, дразнить ковбасою й не дає її! Бере Мурзика і чухає живіт. І тут Мурзик бачить себе в дзеркалі…його вуха на спині!

Тут кіт прокидається, по його тілу пробігають мурашки, він підстрибує від сну й падає з даху в кучугури снігу. Від здивування й страху кіт зовсім не зрозумів що сталося, а Гамлет, який сидів на будці й голосно завивав, різко замовк й опустив голову у низ на Мурзика, здивовано оцінив ситуацію. Він якимось чином все ж виліз, але не обійшлося й без насмішок Гамлета.

Тим часом у хаті відбувалось прикрашання ялинки онуками. Діти роздивлялись і чіпляли іграшки на ялинку, баба Клава запікала курку в духовці й чистила картоплю на пюре. Топтанка й запечене м’ясо – смакота! Дядько Петро дивився телевізор і пив чай з калиною на кріслі-качалці, а дід Юхим також був на кухні, як і баба Клава. Він допомагав їй. Нарізав зварену картоплю, «Лікарську» ковбасу, цибулю, огірки та варені яйця на олів’є, звісно ж з бабою Клавою, вони також дивились телевізор .

Взимку, котам дозволялося бути в хаті, тому баба Клава завжди відкрила їм двері й коти прожогом кинулись у натоплений дім. Гамлет залишився в сараї з Мартою. Мурзик ще ніколи не був у печері цих істот, які його годували, тому йому було дуже цікаво подивитись на їх житло. Маруся з кошенятами попрямували до місця де ставили ялинку. Мурзик, недовго думаючи, пішов туди ж. Тільки не це! Там був Андрійко! Але хлопчик поглянув на кота і сказав:

-Мені не до тебе, я зайнятий.

Кіт, зрозумівши, що йому нічого не загрожує, стрибнув на стілець, закрив очі й заснув.

Діти прикрасили ялинку. Увесь день вона змінювала своє забарвлення. Спочатку біле, засніжене дерево. Потім зелена і струнка, а зараз різнокольорова новорічна красуня! Дід Юхим чіпляє зірочку на ялинку й усі милуються цим шедевром. Запанувала п’ятихвилинна тиша, яку перериває баба Клава:

-Вечеря готова, прошу за стіл.

І картопелька, і м’ясо, і олів’є. Смакота, аж вуха в трубочки завертаються! І тут розпочинається війна за пульт. Бабі хочеться подивитись «Майстер шеф», діду новини, дядьку фільм, але виграють онуки з мультиками. Усі дивляться мультики, панує тиша, тільки в телевізорі щось говорять коти одне-одному. І тут цю тишу перебиває дід Юхим:

-От кіт під матрац гроші виграні в лотереї поклав, а я б на депозит.

-Діду, під матрацом надійніше,-відповіла Іринка.

Діалог діда та його онучки перериває шум у залі, де стояла ялинка.

-Іро, це привид!-погрожуюче мовив Андрійко.

-Барабашка, пішли подивимось,-шуткуючи мовив дід Юхим

Родина зібралась у залі і остовпіла від подиву! Ялинка валялася на підлозі, а Мурзик лежав на ній зверху й тримав у зубах якусь іграшку. Той подивися на них, вони на нього, а він на них, а вони знову на нього.

-Ошаленіти!-тихенько мовив дядько Петро.

Цей подив перервав Андрійко:

-А потрібно було гратись, коли я іграшкову мишу на нитку почепив!