Сумніви

 Жовто-блакитний літак амфібія класу "Каталіна" весело виринув з-за хмар. На борту виднівся напис "Білий кит" з відповідним малюнком. 

   Літак знизився над яхтою "Мобі Дік", зробив коло навколо неї на бриючому польоті і погнався далеко вперед, низько над хвилями. 

 Дівчина розумна почула звук двигуна жовто-блакитного птаха, відірвалась від читання книжки "Пригоди космічного прикордонника" і аж рота розкрила від подиву. Вона підбігла до фальшборту, перехилилась через нього, намагаючись якомога далі зазирнути вперед, по ходу руху яхти.

   Дівчина розумна, не дай боже навіть голови не повернула, закінчуючи педикюр, який вона РОБИЛА САМА.

   Гідроплан навмисно приводнився далеко попереду. Яхта продовжувала йти своїм курсом. З гідроплана спустили надувний човен з мотором. Яхта монументально пройшла повз порожній літак, який загойдався на хвилях, кинутий в океані немов сирота. Пасажири і члени екіпажу гідроплана сиділи в човні. 

   Моторний човен швидко наздогнав яхту і йшов тепер паралельним курсом на відстані кількох метрів від борту яхти.

   В човні знаходились чотири людини. Це були пасажири літака: Барон Константин і герцогиня Луїза Бельгійська, а також члени екіпажу - Брат Кеп і мовчазний Volo-volo.

   Volo-volo стояв на ногах і розмахував манільським тросом, збираючись перекинути кінець тросу на борт яхти.

  Брат Кеп крикнув, звертаючись до дівчини розумної:

- Бери кінець, дівчино!

   Дівчина розумна повернулась до дівчини розумної, не дай боже і ображено спитала:

- Що він мені таке пропонує?

  Дівчина розумна, не дай боже відповіла, не повертаючи голови:

- Лови мотузку, дурепа.

   З третьої спроби мотузка була спіймана і Брат Кеп крикнув:

Намотуй, намотуй!

   Дівчина розумна стояла з тросом в руках, не в змозі второпати, що від неї хочуть.

Дівчина розумна, не дай боже скочила зі свого шезлонгу, кинулась до борту і вправно закріпила швартовний трос навколо срібного кнехта.

- Дякую красуне!, - крикнув до неї Брат Кеп.

   Дівчина розумна, не дай боже презирливо огледіла Брата Кепа одним поглядом з ніг до голови і повільно пішла до свого шезлонгу похитуючи стегнами.

   Першим на борт піднявся Volo-volo, скориставшись мотузковими сходами, прикріпленими до борту яхти.   Він також допоміг піднятись барону Константину і герцогині Луїзі Бельгійський. Брат Кеп видряпався на борт як бувалий моряк.

   Барон і герцогиня, не вітаючись мовчки пройшли повз дівчат. Брат Кеп показував їм дорогу. Volo-volo ніс два великі саквояжі.

   Треба визнати, що тут у нас у майбутньому, снобізм нікуди не подівся, а можливо навіть навпаки, розквітнув, зважаючи на притаманну деяким людям необхідність самоствердження шляхом приниження гідності інших осіб.

   Брат Кеп і Volo-volo провели Барона і герцогиню до каюти і зникли в пустих коридорах яхти.

   Барон огледів каюти з таким виразом на обличчі неначе в каюті хтось помер хвилину тому. Каюта нагадувала номер люксового готелю: дві кімнати, балкон, ванна, туалет, розкішний декор.

   Герцогиня одразу зручно влаштувалась за ломберним столиком і почала розкладати пасьянс. 

   Ломберний столик був щасливою знахідкою на яхті, а справжня паперова колода карт була викуплена (а точніше вкрадена і продана) герцогинею у музею міста Копенгаген за неймовірну кількість токенів.

   Барон надзвичайно невдоволений визирав в ілюмінатор і те, що він там бачив, йому надзвичайно не подобалось.

   На обрії ясно було видно велику ескадру військових кораблів. Навіть звідси здалеку відчувалась могутність і невідворотність морської армади.

- Ти розумієш на що ми замахнулись? - спитав барон у герцогині. - Нас не просто знищать. Нас позбавлять розуму і відправлять на безлюдний острів. 

- Ну, любий, не треба так перебільшувати.

- Перебільшувати? Ти, мабуть жартуєш, люба. Барон показав рукою на ілюмінатор. - Там найпотужніша армада світу. Барон повернувся в іншу сторону і показав рукою в невідомому напрямку. - А там якийсь задрипаний прикордонник на якого полює ВЕСЬ світ. 

 Герцогиня заспокійливо промурмотіла, перекладаючи карту:

- “Світ мене ловив, але не спіймав…”

- Луїза, нас не просто спіймають, невже ти не розумієш.

   Герцогиня втомлено зітхнула і сказала:

- Довірся мені, любий і не репетуй. Ніщо не може зупинити Прикордонника. Ми ж тут виконуємо свою місію спостерігачів від ордену.

- Орден нам не допоможе, Луїза. І заради кого ми тут? Заради таких, як ті дві ЛЕДІ на кормі, прости мене господи. Барон вимовив слово “леді” так наче це була непристойна лайка.

   Герцогині була незворушна і навіть великодушна.

- Сонце посилає свої промені однаково і на тебе і на тих двох леді, любий бароне. І дощ поливає всіх однаково. І баронів і легковажних дівчат. З яких, до речі, згодом виростають такі правильні бабусі, що просто диву даєшся. А щодо цих двох, то не такі вони і погані. Якби ти знав, що я за дива творила в їхньому віці.