Гламур на яхті "Мобі Дік"

Зовсім по іншому виглядає схід сонця у відкритому океані. Червоний небесний диск невпинно постає над безмежною водною масою. М'яко та неквапливо перетікають спокійні гігантські хвилі, наче сама вічність коливається там від самого початку створення цього світу. 

  Сонце своїми променями освітило й, потрохи зігрівало від ранкової свіжості, зграбну жіночу фігурку на кормі старомодної яхти. На борту яхти виднівся напис “Мобі Дік”.

   В захищеному від вітру місці на кормі яхти стояли кілька шезлонгів для любителів сонячних ван. 

   На одному із шезлонгів задумливо сиділа молода гарна дівчина. Висунувши кінчик язика із свого симпатичного ротика від старанності, вона САМОСТІЙНО робила собі педикюр. Наразі, ніготь великого пальця лівої ноги вкривався малюнком у вигляді веселки. 

   Дівчина розумна, не дай боже майже завершила свою роботу і тепер ніжно дмухала на свій ніготь аби він швидше просохнув і явився світу у всій своїй неземній красі. Вона витягнула ногу і тепер милувалась своїм витвором мистецтва на тлі вранішнього сонця.

   Позад неї відкрились двері й на корму вийшла, трохи заточуючись, дівчина розумна. В лівій руці вона тримала книжку закладену пальцем у певному місці.

- Ох, ти що навіть не лягала? - спитала дівчина розумна і плюхнулась у шезлонг поруч з дівчиною розумною, не дай боже.

- Аж ніяк, відповіла дівчина розумна, не дай боже. - Я чудово виспалась на свіжому морському повітрі. Хвилі заколисали мене.

- Ох, не згадуй при мені про ці хвилі. Мене зараз знудить, - відказала їй дівчина розумна.

- Можливо варто було менше вживати різних алкогольних напоїв. І аж напевне не треба було запивати горілку шампанським, іронічно відповіла їй дівчина розумна, не дай боже.

- Так ще було і шампанське? - дівчина розумна страждально застогнала.

- Господи, скільки разів я давала обітницю не напиватись на вечірках. Як казали дівчата у нас в коледжі: п'яна дівка розкішниці не господиня.

- Так. а труси були на місці? - єхидно спитала її дівчина розумна, не дай боже.

- Які труси?

- Ти ж сама казала, що після шаленої вечірки зранку першим ділом мацаєш себе аби дізнатись в трусах ти чи ні.

- Ах це. Та на місці звичайно, - з легкою досадою відповіла дівчина розумна. Трохи задумавшись вона спитала:

- Слухай, а що ми тут, власне кажучи, робимо? І взагалі, куди пливе ця яхта?

- Ти геть зовсім нічого не пам’ятаєш?

- Анічогісінько, - дівчина розумна стиха гикнула.

- Так слухай уважно. Іріс запросила нас на вечірку і там оголосила нас найкращими подругами. Там були ВСІ. Також там був цей Прикордонник, але я думаю він лише прикидається прикордонником, а насправді він космонавт.

- Можливо він космічний прикордонник? - спитала дівчина розумна.

Дівчина розумна, не дай боже аж притисла долоню до рота від захвату.

- Точно! Це все пояснює. Ну у тебе і логіка.

- Господи, що пояснює?

- Прикордонник запросив нас разом з Іріс в одноденний круїз, покататися на яхті. Сказав в Антарктиду. Каже, закинемо якусь веселку і одразу назад. Ми здуру погодились. Особливо ти була в захваті. Щебетала і ледве не лізла в штани до того Сивого капітана. 

- Господи, невже і це було?

- Я чесно намагалась тебе зупинити. Я маю власну яхту і власний пірс №18 (ну, батьки мають, але яка різниця) і я ж бо знаю, що ТАКЕ цей яхтинг.

- А що таке цей яхтинг?

- Ну, це як стати під душ в одязі і почати викидати гроші за борт. 

- Тут нормальний душ, я перевірила.

- Ага, а кухонну раковину ти не перевірила?

- Причому тут… - почала дівчина розумна, і запнулась, очевидно щось пригадуючи.

- Ти ж набурила в раковину, пам’ятаєш?

- Такого не було і не могло бути, - дівчина розумна благально подивилась на дівчину розумну не дай боже.

- Добре, не було, - благородно відповіла дівчина розумна, не дай боже. - Тільки я от думаю, щось тут не так з цією яхтою.

- А що не так з цією яхтою?

- На швидкий погляд яхта має сім палуб і розрахована на 60 пасажирів і приблизно 180 членів команди. Але на яхті немає і десяти пасажирів, рахуючи нас і, жодного члена команди.

- Ну і що. Власник, що хоче те і робить на своїй яхті. А хто власник, до речі.

- Тут відчуваються “старі гроші”. Думаю це отой Сивий капітан. Тримається він так незвично, з гідністю.

Втомившись від питань дівчина розумна не дай боже перевела погляд на книжку в руках дівчини розумної і спитала:

- Похмільне читання?

- Збиткуєшся наді мною, еге ж? - докірливо спитала її дівчина розумна. - Розумієш, яхту гойднуло, я не трималась на ногах і майже пролетіла через капітанську каюту крізь незачинені двері. Слава богу, там нікого не було. Там ВСЯ каюта в книжках. Я навіть не уявляю скільки це все коштує. А на столі лежала ось ця розгорнута книжка. Щоб не впасти на підлогу я схопилась за стіл і майже вперлася обличчям в книжку.