Армада

 Вже більше 12 століть влада землі не збирала чисельний військовий флот для ведення бойових дій.   А збирання військового флоту для розгрому невеликої групи радикалів і терористів не відбувалось ніколи.

  В травні місяці цього року біля узбережжя колишніх країн Чилі та Аргентини був зібраний флот із 130 військових сучасних кораблів. До складу флоту входило 30 000 військових моряків особового складу. Флот був забезпечений провіантом, якого мало б вистачити на рік. 

   Пам'ятаючи попередні провальні військові походи на Антарктиду, командувач флоту Алонсо Перець, на прізвисько "запеклий Алонсо", наказав додатково укомплектувати особовий склад значною кількістю бойових плавців з відповідним спорядженням. 

   Запеклий Алонсо не дуже розраховував на хвалені ядерні гармати. Так, флот їх мав, але знищити всю Антарктиду, щоб раз і назавжди розв'язати  питання з групою Прикордонника йому заборонили. Таким чином, президент планети Земля, в певних колах відомий як "Спортсмен", надав останню послугу Прикордоннику.

   На загальній таємній нараді капітанів кораблів, яка проходила на флагманському лінкорі "Сонячний Мартин", було вирішено охопити Антарктиду з двох сторін, розділивши ескадру на західну ескадру і східну ескадру. Чорні тіні мали окремий швидкохідний есмінець.

   Дата і час відплиття тримались в суворій таємниці. Для маскування відплиття, довелось залишити кількасот моряків в місцевих барах і шинках. Так військове керівництво розраховувало ввести в оману шпигунів Прикордонника.

  Вимкнувши всі електронно-фотонні системи спостереження, йдучи без ходових вогнів та не обмінюючись ментатами, західна і східна ескадри безнапасно дісталися своїх пунктів призначення, втративши через зламання лише один корабель тилового підкріплення.

  Запеклий Алонсо гордовито походжав по капітанському містку “Сонячного Мартина”. Ідеальна невидимість для ворога. Стрімка несподіванка.

  В 160 метрах попереду від нього, на баку “Сонячного Мартина”, стояли на вахті два дозорних. Обидва замотані у хутра вони дивились у біноклі на чорну безкрайню оточуючи їх воду. Сіре світло було розлито у повітрі, не даючи можливості зрозуміти що зараз навколо: день чи ніч.

   Один з дозорних, старший за віком, з надмірною вагою і з вусами, прикриваючись від вітру рукою, запалив люльку, пахнув димом і стривожено спитав свого напарника, молодого, худорлявого і з вусами:

- Ти думаєш він нас знайде, Арнольд?

Молодий дозорний безтурботно знизав плечима:

- Не панікуй, Сільвестр. Він же не людина, прилетить, нікуди не дінеться.

Дозорні ще кілька хвилин мовчки порозглядали сіру імлу.

- Он він, летить, - майже пошепки сказав молодий дозорний. Давай капсулу з координатами.

 Із сірого повітря вимахнула сіра тінь з велетенськими крилами й безшумно сіла на леєр в метрі від дозорних.

   Молодий дозорний, не перестаючи вдивлятись в бінокль, простягнув руку і непомітним рухом вклав капсулу з координатами в спеціальний мініатюрний пристрій на лапі альбатроса. Альбатрос тут же знявся геть і розчинився в сірій імлі.

   Через дві години, коли дозорні матроси Сільвестр і Арнольд спали в кубрику, відпочиваючи після вахти, пролунали сигнали бойової тривоги.

   Лежачи один проти одного на підвісних койках, дозорні матроси обмінялись промовистими поглядами. Сільвестр, той що був старшим за віком і з вусами, удавано стурбовано крикнув:

- Що там за полундра, боцман?

- Негайно на палубу! Круг нас стіна вогню, - відповів боцман.