Іріс

 Галатея Рейнбоу прокинулась від неясного шуму за вікном. Вона повернулась на бік, розплющила очі і подивилась у вікно своєї спальні. За вікном почало світати. В сірому світлі ранку добре було видно яскраво білу мотузку, типу манільський трос, яка тягнулась в гору на дах. На кінці мотузки показався акуратний рюкзачок-сумка. На ній виднівся напис: Аяуаска. Рюкзачок-сумка підскочив вгору і зник з поля зору.

   Галатея повернулась на другий бік і подивилась на свого сплячого чоловіка. Той неголосно хропів і мав злегка безпорадний вигляд обличчя. 

Галатея легенько доторкнулась до плеча чоловіка і пошепки сказала:

- Герман, на даху палацу хтось є. 

Герман перестав хропіти. Він ледь кивнув головою, так наче перебування "когось" на даху палацу звичайна річ, і відповів:

- Це крадії. Викликай Курта.

Герман знову заснув.

Галатея досить голосно проказала:

- Курт, на даху палацу хтось є!

Курт відповів миттєво:

Так, мадам. Наші електронно-фотонні чіпи вже 4 хвилини фіксують який непевний рух на даху палацу.

- Непевний? - перепитала Галатея.

- Ми розглядаємо два варіанти. Або хтось наводить штучні перешкоди. Або лиходії працюють в спеціальних плащах.

- Можливо варто їх схопити? - іронічно спитала Галатея.

- Палац оточений з усіх боків. Також оточений весь маєток. Якщо це люди або андроїде вони будуть схоплені.

- Курт, чому будуть? Чому вони вже не схоплені?

- Якийсь незрозумілий туман над палацом заважає нашим діям.

- Ви що ніколи не бачили туману?! - скрикнула Галатея. - Схопіть їх негайно. Вбийте їх, кінець кінцем.

- Тут така справа, - голос Курта завагався. - Вікно в кімнаті Іріс відкрите.

- Що?!

- Вікно в кімнаті Іріс відкрите і якщо ми пустимо газ, або...

- Ви перевірили кімнату Іріс?

- Так. Рух в кімнаті Іріс відсутній.

- Але вона там у кімнаті? - тривожно спитала Галатея.

- Ми не бачимо її наразі.

- О чорна матерія! - Курт, я вас відправлю в "ЛІМБО" за таку роботу.

- Мадам, "ЛІМБО" стертий з лиця землі.

- Острови забуття, влаштують?

- Не дужу якісний зв'язок, Мадам... - Мої люди і я вже на даху.

Галатея почула лайку і розгублені голоси.

- Курт, що там відбувається?! - закричала вона.

Курт обережно відповів:

- Іріс зникла безслідно. Лиходії, якщо вони були, також наче розчинились у повітрі.

Галатея надовго замовкла. Нарешті вона озвалась:

- Курт, повідомте капітана Рено і покличте до мене садівника.

   Незважаючи ні на що, Галатея Рейнбоу спокійно сиділа у вітальні і по дружньому розмовляла з садівником. На ній був золотистий пеньюар будуарного стилю.

   Садівник виглядав на 37-40 років, високий, з сивим волоссям. 

Галатея поклала свою руку на року садівника і сказала:

- Я тебе дуже прошу, зроби для мене все можливе і неможливе.

   При цих словах у вітальні зайшов лакей людина (надзвичайна рідкість у майбутньому) і стримано доповів:

- До вас містер Dettinger, мадам.

   При цьому лакей здивована витріщився на руку Галатеї, яка все ще стискала руку садівника.

Галатея квапливо відняла свою руку.

- Що? Ах так, я зовсім забула, йому ж призначено. Запроси його, будь ласка.

   Вона показово холодно попрощалась із садівником, ледве кивнувши йому. 

  Садівник пружно встав і легкою ходою вийшов з кімнати. На порозі він перестрівся з Dettinger-ом. Dettinger пройшов повз задерши ніс. 

- Ах любий Dettinger, на яких ментататах записати таке щастя як ваш візит, - удавано радісно сказала Галатея. - Як ваші фекальні справи? Не думайте нічого такого я не маю на увазі. Гроші не пахнуть як кажуть андроїди.

Dettinger неввічливо не відповідаючи на запитання, сам запитав Галатею:

- Ви знаєте про цей туман у вас над палацом?

- Так, звичайно, - відповіла Галатея. - Якісь зловмисники очевидно. Капітан Луї Рено вже направив до нас своїх найкращих детективів.

Dettinger схвально кивнув і вагомо сказав:

- До цього часу я бачив такий туман лише в одному місці.

   Він зупинився і зробив паузу, надаючи Галатеї можливість поставити запитання. 

Проте Галатея стурбована зникненням дочки майже не слухала Dettinger і не зовсім до ладу спитала:

ї- Он як? 

Dettinger похмуро надувся і сказав: