Леді Вайнона і Тризуб

- Яка ж тут смачна вода, - задоволено цмокаючи оголосив ветеран Тризуб, потягуючи воду із високої склянки. Він разом з леді Вайноною сидів за одним столом в їдальні зорельоту “Світлодар”. Точніше в тому приміщенні, яке колись було приміщенням розрахованим на приймання їжі всього екіпажу (за винятком офіцерів і капітана) в кількості 7000 осіб.

   Леді Вайнона все ніяк не могла вийти з образу миловидної наївної брюнетки, одягнутої в костюм матроса 1-го класу. Неподалік від них сиділа трійка побратимів Тризуба, як завжди вони не впадати в очі, неначе володіли мистецтвом мімікрії. Трохи далі, на довгому гумовому шлангу, м’яко погойдуючись, висів вниз головою сповитий Dettinger.

   Леді Вайнона презирливо скривилась і відповіла Тризубу:

- Оце про воду, навіщо це зараз? - Це так ноуменально. Вона розстебнула верхній ґудзик і нахилилась до Тризуба, збираючись поділитись з ним своїми враженнями.

   Тризуб чомусь одразу подумав про певний ризик кохання з вродливою брюнеткою, яка будь-якої миті може перетворитись на трьох метрову рептилію. Він відвів очі від верхнього ґудзик на костюмі леді Вайнони і відповів:

- Я сказав тільки те що я сказав, - вода тут смачна. Тризуб хотів додати слова “рептилія”, але чомусь зупинився. 

   Після битви з загоном 12 мавп, де леді Вайнона, прийнявши свій справжній образ, відривала голови мавпам своїми мерзенними і гігантськими щелепами, як вправний столяр висмикує іржаві цв’яхи з підлоги, Тризуб відчував до рептилії-брюнетки певну повагу.

Леді Вайнона проникливо подивилась на Тризуба і неголосно проказала:

- По перше, рептилії можуть залишатись в образі людини стільки, скільки забажають і навіть під час кульмінації, в певні моменти, при цьому вона красномовно подивилась на Тризуба. Тут ветеран Тризуб зробив великий ковток, і відвів очі.

- По друге. Вода тобі смачна по тій простій причині, що ці старі зорельоти заправляються прісною водою з гірських озер. Забункерувати такий корабель водою займає приблизно місяць часу. 

Тризуб кивнув і хотів щось сказати, але леді Вайнона перебила його:

- По третє і головне, таємниця смаку дуже проста. В будь-які напої для землян додається мінімальна частка броміду калію, який практично не має запаху і смаку, але діє заспокійливо на нервову і статеву систему. Це полегшує контроль над масами, - пояснила леді Вайнона.

- Над масами?, - хмуро перепитав Тризуб. - Так ось чому я був такий в’ялий на Овочевому Ярмарку, - з розумінням проказав він. - От же ви кляті рептилії, - не втримався Тризуб і встав із-за столу.

- Чекай, сідай, я прошу тебе!, - леді Вайнона схопила Тризуба за руку і насильно посадила його на місце.

- Чи має це таке значення зараз, в такий момент? - спитала вона.

- А який момент, - перепитав Тризуб. Ми задачу виконала. Тихо прийшли і тихо підемо. Ти ж сама хотіла потрапити на “Світлодар”?, - чи не так?

- Так, так, все так, дещо роздратовано відповіла леді Вайнона. Вона озирнулась на обидва боки в гігантському порожньому приміщенні, нахилилась ще ближче до Тризуба (він побачив під гудзиком навіть більше ніж хотів побачити) і спитала:

- Кози в золоті, а цапки в намисті, чи не так, Тризуб? - Тризуб трохи відхилився і озирнувся на побратимів.

- Що ти верзеш? - спитав ветеран.

- Як що, - невже ти не бачиш, що цей Прикордонник відморожений дурник? Він наче впав з дуба прямо серед бойової рубки. Став на одне коліно, дивився в одну точку і тільки лупав очима. Ти ж бачив це?

- Я стільки всього бачив, - відповів Тризуб. - Після бою у людей бувають різні заскоки, знаєш. Хтось сміється, хтось повертається в людський образ (він делікатно ковзнув поглядом по фігурі леді Вайнони), а хтось може уклякнути на колінах на кілька хвилин.

- Ах, облиш, сказала рептилія. - Я сподівалась знайти тут шлях до Веселки тяжіння і врятувати свою шкіру, тут вона трохи затнулась. Замість цього я знайшла напівбожевільного Прикордонника і взагалі досить дивну компанію.

- Прикордонник цей наче не від світу цього. Якась пара спить разом в каюті-шпиталі в капсулі, що досить дивно, як на мене. Карацупа і Принцеса очей не зводять один з одного. А Сивий капітан, вже не той Сивий капітан. І де його знаменитий спадок? Ні, нічого путнього тут не вийде для мене. Ні Веселки, ні спасіння.

   Тризуб вже був відкрив рота, щоб сказати заспокійливі слова, аж раптом пролунав натужний голос Dettinger-a:

- Я, Я знаю шлях до Веселки тяжіння.