Людолов Микита Карацупа

- Мені потрібен вправний людолов, - заявила леді Вайнона, і подала руку Микиті Карацупі. Рукостискання її було міцне і приємне. Біла блузка з вузькою чорної спідницею створювали враження знаходження в офісі міжнародної благодійної організації.

   Якби Микита не знав, що перед ним рептилоїд, то він би неодмінно закохався в цю стильну жінку-дівчину. Але Микита знав. Леді Вайнона також знала, що Микита знає. Обидва, проте поводились так, ніби вони не знали. Така корпоративна гра.

  Микита Карацупа схилився над рукою леді Вайнони, імітуючи поцілунок і дивлячись їй у вічі проказав: Я щасливий, що черга нарешті дійшла до мене, але я насмілюсь запитати: А як щодо дядечка Ф., це здається його сфера відповідальності.

   Леді Вайнона недбало знизала плечима і коротко відповіла: він пішов прогулятись в пустелю вночі і не повернувся. - Мабуть, заблукав, - відгукнувся Микита. - Шкода звичайно. Справжній був професіонал, - додав він.

  Микита продовжував стояти, не сідаючи без дозволу. Корпоративний етикет, чорт його забирай. Леді Вайнона навпаки зручно вмостилася у величезному кріслі і навіть запалила. Вона навмисно не запропонувала Микиті присісти аби тримати певну напругу під час зустрічі.

- Так, професіонал був екстракласа, що там і казати, сумно проказала вона. Але знаєте як буває: і з воза впав, і віл усрав, і колесо переїхало. 

   Леді Вайнона пишалась своїм вмінням до ладу і не до ладу вставити в розмову якусь земну народну приказку. Ці приказки для неї підбирали спеціально навчені люди, звичайно.

- Я розумію, - сказав Микита. Він завжди казав я розумію, коли не знав що сказати.

- Я хочу, щоб ви знайшли для мене трьох осіб. Два чоловіки і одна жінка. Стосовно жінки не має сто відсоткової впевненості людина вона чи андроїд, додала леді Вайнона.

- Але ж я не по людях, ви ж знаєте, - сказав Микита й озирнувся чи зачинені двері кабінету. - Я більше по рептилоїдах, продовжив він, стишивши голос.

- Ви думаєте я цього не знаю, - іронічно спитала леді Вайнона. Я знаю про вас стільки, що ви й самі про себе стільки не знаєте. Я навіть знаю, що ваші корені людолова ідуть далеко в глиб віків, у доісторичний період, і тягнуться до легендарного полковника прикордонної служби Микити Карацупи. Так що ваші предки і ви здавна є на службі у системи.

- Нема де правди діти, - відповів Микита і схвально кивнув, відзначаючи поінформованість леді Вайнони. Стосовно ж легендарного предка, то, як не дивно, він ловив порушників, які не прагнули проникнути в систему, а якраз намагалися втекти від системи.

- Менше з тим, - владно сказала леді Вайнона, показуючи, що вступна частина розмови закінчена. -  Доставте до мене живими і неушкодженими трьох осіб: Прикордонника (при цьому імені Микита здивовано підняв брови), Рейчел Парадайз і Навігатора.

   Добре сказав Микита і рушив до дверей. - Стійте, - аж скрикнула леді Вайнона. Хіба вам не потрібно більше інформації про цих осіб, - запитала вона.

- Лист до Гарсії, - я завчив на пам'ять ще змалечку, - відповів їй Микита, наче це все пояснювало і знову рушив до дверей.

- Стійте, - знову скрикнула леді Вайнона. - Скажіть скільки вам вдалося вполювати рептилоїдів? - 72 відповів Микита. - І ви всіх їх взяло живцем, - з деяким захопленням, запитала леді Вайнона, оглядаючи міцну статуру Микити Карацупи.

- Та де там, відповів Микита, приблизно 50/50 виходить. - Он як, задумливо промовила леді Вайнона. - А навіщо Ви нас взагалі ловите, тобто я хотіла сказати ЇХ ловити?

- Розумієте, серйозно відповів Микита Карацупа, вже стоячи на порозі, - деякі не витримують на планеті Земля. Зелена трава, зелене небо, вода, між іншим, - все це зводить їх з розуму.