Вогонь у пустелі Данакіль

- Де саме я повинна побачити той вогонь, - роздратовано запитала леді Вайнона. Стояла глупа ніч в пустелі Данакіль в Ефіопії. Зоряне небо було вражаючи близько і дивувало своєю глибиною. 

   Вайнона звичним поглядом знайшла рідний Сіріус. Сіріус був на місці. А ось цей мерзенний Прикордонник зник наче його проковтнули безмежні піски пустелі. 

- Вогонь на 2 години, насмілюсь підказати, - догідливо проказав дядечко Ф. і показав напрям рукою. Він був відомий Вайноні під ім'ям Мардер. 

   На разі Мардер був вдягнений відповідно до моменту, на його думку, із сильним закосом на образ типу "Лис пустелі". 

   Дядечко Ф. або Мардер всіма силами намагався вислужитись перед Вайноною, чинним президентом Країни і головою Корпорації. Причому посада Голови Корпорації була значно вагоміша і більш впливова ніж якийсь Президент Країни. 

   Дядечко Ф. прагнув піднятись до будь-якої вищої керівної посади. Адже посада голови Чорного комітету хоча і задовольняла його садистські нахили, по суті, була посадою прибиральника в політичному і управлінському сенсі.

- Ага, бачу вогонь! - задоволено промовила Вайнона.  Вона була вдягнута в простий солдатський маскхалат для пустелі. На лацкані маскхалата тьмяно виблискувала срібна ящірка. Така сама ящірка була у Вайнони під пахвою лівої руки у вигляді татуювання.

Вайнона опустила бінокль і спитала дядечка Ф.: - І що далі, любий Мардер? 

   Дядечко Ф. аж зайшовся від такого ласкавого звернення, бідолашний. 

- Найкращі мої люди там і вони повинні були вже упорати того запеклого Прикордонника. 

- Чи можу я запропонувати леді свій транспорт? - продовжував дядечко Ф. Він показав рукою позад себе де стояв армійський всюдихід.

- В цьому не має потреби - відповіла Вайнона. - Стань поруч зі мною любий Мардер і вхопи мене за пояс, - наказала вона. Дядечко Ф. слухняно виконав її команду.

   Леді Вайнона склала пальці рук у своєрідну рамку, схожу на рамку яку складають режисери кіно вибудовуючи уявний кадр. Коли вогонь опинився в центрі цієї імпровізованої рамки, леді Вайнона легенько струснула руками і раптом вона разом з дядечком Ф. перенеслась через кілька десятків кілометрів пустелею і опинилась прямо перед вогнищем, яке вони до того насилу могли розгледіти в бінокль. Дядечко Ф. аж сахнувся від несподіванки. 

   П'ятеро аудиторів, які сиділи вкруг вогнища різко і стривожено вскочили на ноги. Леді Вайнона мовчки показала їм золотий жетон із зображенням ящірки і аудитори застигли по команді "Струнко".

   Леді Вайнона неквапом огледіла все кругом і самим люб'язним тоном звернулось до дядечка Ф.: 

- Любий мій служник, я бачу тут гарне багаття, я бачу тут зручну стоянку, я бачу тут цікавих джентльменів, далі вона заревіла на всю нічну пустелю страшним голосом: але чорт забирай! я не бачу тут жодного прикордонника!!! 

   Дядечко Ф. звернувся до старшого аудитора і тремтячим голосом, сповненим надії, запитав його: 

- Ти ж казав, що ви його схопили? Де він? Ви його вбили і закопали? 

   Дядечко Ф. розумів, що його смерть вже близько, але до останнього намагався знайти спасіння. - Ні, екселенсе - відповів старший аудитор. Прикордонник став на сходинку лише однією ногою. Його врятувала та штучна хвойда - Парадйз. 

- Парадайз!!! - вдавано здивовано скрикнув дядечко Ф. і це були його останні слова. 

   Леді Вайнона наблизилась до нього впритул, вгатила кулаком в груди і сказала: 

- Ти що тут мені за театральні вистави влаштовуєш? Ти думаєш я не знаю, що твої найкращі аудитори поховані в печері Зеєгротте? Їх же піймав як пташок у пастку той запеклий прикордонник. 

- Ти думаєш я не знаю, що ці твої аудитори навчені тобою аби звалити всю провину на ту штучну хвойду чи як там ви її ще називаєте? - продовжувала ставити запитання леді Вайнона.

- Ти думаєш, що ти можеш от так безкарно дурити мене наче першого ліпшого зустрічного?! 

   З кожним питанням леді Вайнона штовхала дядечка Ф. у груди і так вони відійшли від багаття доволі далеко. Їх ніхто не міг бачити в пітьмі. 

- Якщо ти ТАК думаєш мій дорогий Мардер, то ти смертельно помилився, вже спокійним тоном проказала леді Вайнона. І від цього спокійного тону дядечку Ф. стало по справжньому страшно. Леді Вайнона раптово здригнулась всім тілом і прийняла свій справжній вигляд огидної і мерзенної рептилії висотою три метри. 

   Вона нахилилась і миттєво проковтнула голову дядечка Ф. Далі вона мотнула своєю страшною пащею так, що тіло дядечка Ф. відірвалось від голови і полетіло далеко в темряву. Його голову рептилія із смаком пожувала і з задоволенням проковтнула.

   Коли леді Вайнона повернулась до багаття, аудитори як і раніше стояли струнко із закам'янілими обличчями.

- Приведіть до мене Микиту Карацупу - проказала леді Вайнона просто в ніч, ні до кого не звертаючись.