Вогонь

 Вогонь? - недовірливо перепитала мене Рейчел. Так, вогонь - відповів я.

   Ми в трьох, я, Рейчел і Навігатор напружено вдивлялися в шар голограми між нами. Я й зараз немов ясно бачу цю сцену.

   Каюта підземного човна без вікон. На стінах каюти полиці з книжками і атласами. В кутку столик Навігатора з чимось схожим на радар із тьмяним зеленим світлом. Посеред кімнати висить і переливається різними барвами куля голограми розміром з баскетбольний м'яч. Ми в трьох з різних боків напружено розглядаємо цей барвистий шар, намагаючись проникнути поглядами в середину. 

- Ти щось бачиш там, Тарасе? - знову нетерпляче спитала мене Рейчел. - Особисто я бачу якісь нетрі і сутінки - з розчаруванням додала вона. 

   Я не відповідав, максимально концентруючи мою увагу. В середині шару або правильніше голограми відбувались події недалекого майбутнього. Така собі була ще одна властивість пірамідки, яку свого часу перед відльотом таємно передав мені Навігатор. Я кинув на нього швидкий погляд чи впізнає він пірамідку, яку я зараз тримав в розкритій долоні. Але    Навігатор розгублено розглядав і голограму і пірамідку, неначе з вчорашнім дощем упав на Землю. 

Пірамідка мала властивість, за певних обставин, показувати події недалекого майбутнього у випадку ймовірної загрози моєму життю. 

  Так і зараз, пірамідка настільки нестерпно завібрувала у мене на поясі, що я вимушений був дістати її і потерти одну з її сторін. Пірамідка одразу стихла і випустила голограму у формі барвистої кулі.   В середині кулі я побачив як наш підземний човен поволі вповзає у великий зал чи грот. Ми стоїмо на палубі роззираючись і нас трьох розстрілюють з автоматичної зброї.

   Через скільки ми прибудемо на місце призначення, - запитав я Навігатора, не відриваючи погляду від кулі. 

- Через 20 хвилин, - відповів Навігатор, кинувши швидкий погляд на свій радар. Він виглядав переляканим і пропащим.

- Roger that! - відповів я йому і підбадьорливо посміхнувся.

   Я відкрив рундук з аварійним причандаллям у кутку каюти та витяг звідти фальшфеєр з довгим руків'ям. Потім відірвав лівий рукав своєї сорочки, так щоб стало добре видним татуювання у формі знака Анкф на моєму лівому передпліччі.

- Що це все означає, Тарасе, - стурбовано заворкотіла Рейчел. 

- Ти при своєму розумі?! - скрикнула вона й озирнулась на Навігатора. 

- Дай йому спокій - відповів Навігатор. - Зараз він наша єдина надія. 

   Якраз настав час виголосити невеличку промову.  Друзі, - сказав я. - Через 20 хвилин ми повинні померти. І це настільки невідворотно, що нас врятує лише якесь диво. Тому слухайте мене уважно і запам'ятовуйте, що кожному з нас треба зробити.

   Навігатор, ти максимально швидко прилаштуєш човен і станеш поруч з Рейчел з правого боку, взявши її за руку. Ти Рейчел, будеш міцно тримати фальшфеєр високо над головою і коли я крикну: "Вогонь", ти щосили смикнеш цей дріт і міцно заплющиш очі. Я буду стояти поруч з Рейчел з лівого боку і схоплю її за талію одразу як тільки вона запалить фальшфеєр. 

- Всім все зрозуміло? - перепитав я. Ніхто мені не відповів в голос. Обоє лише ствердно кивнули у відповідь.

   Все сталося як я й запланував. Наш човен заповз у величезний зал. Ми мовчки вийшли на палубу. Після моєї команди "Вогонь!" Рейчел запалила фальшфеєр і міцно заплющила очі. 

Ми в трьох застигли непорушно немов тріо живих статуй. І тут пролунала автоматна черга.