Принцеса

Називайте мене Принцесою. Так простіше. Ім'я «Богиня Діана» зазвичай викликає скептицизм, і, чесно кажучи, цей титул мені більше не пасує. 

 Боги давно покинули Землю, а я вирішила залишитися. Я занадто любила цю планету, щоб покинути її. Але щоб залишитися, мені довелося відмовитися від своєї божественної суті та прийняти нову роль.

   Королева Ісландії? Занадто холодно.

  Відьма? Ні, дякую. Історія не була доброю до відьом.

  Отже, принцеса Діана Камбоджійська. Принцеса серед смертних. Мої сили? Не зовсім зникли.   По-перше, я все ще можу ставати невидимою. Це вроджене, як дихання. А якщо вам цікаво, як я виглядаю, уявіть собі Діану Версальську. Це я.

  Але можливість залишитись тут принцесою надавалась не просто так, а з певними умовами. А саме з Ментором. Ментор - це невидима сутність, голос у моїй свідомості, який веде чи радше обмежує мене. Він ніколи не каже мені, що робити, лише застерігає чого не робити. До сьогоднішнього дня.

  «Сьогодні ввечері, опівночі. Центральна вежа Ангкор-Вату», - пролунав голос Ментора у моїй свідомості. «Візьміть лук, стріли та АК-47. Твоя ціль моторний човен і пасажири."

   Дивно. Ніби він не знав, що я живу там, на території храму, невидима серед його тіней. Це моє святилище, залишок того часу, коли боги ходили по землі. Проте я послухалась. Кидати виклик Ментору було нерозумно. Не те щоб він мені погрожував.  Йому не потрібно було цього робити. Я просто знала, що він міг би мене зупинити, якби забажав. І якби я не дуже опиралась.

  «Підземний хід», - додав він. «Зайди туди опівночі. Залишайся невидимою. Будь готова відкрити вогонь».

   Я мовчки кивнула. Він зник із моєї свідомості, як часто робив, залишивши мене наодинці з моїми думками.

   Рівно опівночі я відсунула піщану плиту, що закривала вхід у підземелля і роззирнулась за звичкою. Стояла волога спекотна ніч. П'ять башт храму у формі лотоса наче пливли у місячному сяйві над землею. 

  Я зручніше перехопила зброю і безшумно спустилась в підземний хід. Зала внизу була величезною, освітленою м’яким, неприродним світлом. В кінці зали назовні виходив підводний тунель. Якимось дивом повітря тут було наповнене морським бризом.

   «Займи позицію», - наказав Ментор. Його голос лунав незвично напружено.

   Я послухалась, опустившись навколішки перед уламком скали. Уламок мав форму парапету на який я зручно поклала свій вірний АК-47. Невидима і мовчазна, я прицілилась в край пірсу, де як я вже знала, мав пришвартуватися моторний човен.

- Коли я скажу «вогонь», ти вб'єш трьох людей, - наказав Ментор. Його тон змінився, став різким і наполегливим. Якраз це і було його помилкою. Ніхто не віддає наказів богині, навіть подумки, навіть колишній.

   Але зовні я залишалася спокійною, кивнула, ніби поступилася, і чекала. Ментор знову зник, ймовірно, переключився на інші свої менторські справи. Мабуть, не однією мною він опікувався.

   Минали години. Я залишалася нерухомою, терплячою. Засідка вимагає часу, і в мене його було багато. Смертні з цим борються; вони метушаться, втрачають концентрацію. Не я. Я чекала і раніше, роками. Що таке для мене ще кілька годин?

   Аж раптом з'явились ледь помітні брижі на воді. Наближався моторний човен. Сам по собі човен був трохи дивним. Мав таку незвичну яйцеподібну форму. Ледь чутно працював його двигун. Він поволі вповзав в залу через отвір підводного тунелю, наче величезний слимак. На вузькій палубі човна з'явились три постаті. Двоє чоловіків і одна дівчина. Старший чоловік поводився як командир, а молодший чоловік і дівчина виглядали як пара. Вони пришвартувалися, вилізли на пірс і завагалися.

   Я стабілізувала приціл, серце билося спокійно, і я розглядала їх трьох неначе комах під мікроскопом.   Зненацька мою увагу привернув молодий чоловік, а точніше лікоть його лівої руки. На передпліччі він мав татуювання у формі знака Анкх. Aнкх! Анкх тут на Землі? Я мало не заплакала від подиву і щастя. Боже мій...  "ВОГОНЬ!!!" - пролунала команда Ментора. І я не вагалась жодної миті. Натиснувши на спусковий гачок, я не відпускала його до тих пір, поки не відстріляла весь магазин мого вірного АК-47.