Зеєгротте.

Я опритомнів. Не розплющуючи очей я відчув лагідне погладжування на моїй правій нозі, від коліна і вище, майже під самий пах. Рука жіноча, - подумав я. Наслідки цієї думки не забарилися позначитися на фізичному стані мого тіла, вірніше певної його частини.

Ого! - почувся захоплений жіночий голос. - До вас дійсно десять років не торкалася жінка? - пролунав знайомий жіночий голос.

- Якщо бути точним, то 12 років, - відповів я і розплющивши очі.

Озирнувшись, я побачив освітлену приглушеним світлом невелику частину печери. Цей куток печери мав штучну стіну у вигляді ширми від підлоги до стелі. Колір і текстура ширми співпадали з основними кольорами навколо, роблячи цей куток добре замаскованим.

Я лежав на вузькому тапчані. У кутку за імпровізованим письмовим столом, збитим із старих піддонів, спиною до мене сидів Навігатор і робив розрахунки на логарифмічній лінійці. Вигляд у нього був зосереджений і відчужений. Над головою у нього висів старий плакат. На плакаті був зображений отвір величезного чорного тунелю. Поперек плакату йшов надпис: Микола Трублаїні. Глибинний шлях.

Поруч зі мною сиділа, очевидно вже колишня, слідча Парадайз. Вона діловито і доволі вправно масажувала мою праву ногу, іноді покриваючи моє стегно тонким шаром ароматної мазі. Парадайз була вдягнута як медсестра часів Першої світової війни.

Тільки зараз я зрозумів і відчув яке лихо трапилося з моєю ногою. Очевидно втрата мною свідомості якраз і була пов'язана з больовим шоком, як наслідком мого дотику до сходинки піраміди в залі голограм.

Побачивши поряд великий махровий рушник я взяв його і прикрив їм свій пах. Та ну, - сказала Парадайз, - не чекала що космічні прикордонники такі сором'язливі. Я вже доросла дівчинка і сприймаю вашу реакцію скоріше як комплімент.

Вона була одягнена в мексиканське пончо на голе тіло. Хвилювально.

Я взяв Парадайз за руку і запитав: Як твоє справжнє ім'я, дівчино?

- Рейчел відповіла вона, - але ти повинен знати, що я не зовсім... Мене звуть Тарас, не дослухавши її відповів я.

- Я знаю сказала Рейчел, але ти повинен знати що я...

Але тут втрутився Навігатор чи то Герцог або просто мій друг. Він іронічно сказав: Мені звичайно шкода переривати цю красиву сексуальну прелюдію, але нам час рятувати планету Земля.

З цими словами Навігатор натиснув на якусь кнопку на логарифмічній лінійці і ширма поїхала убік та вгору. Відкрився вид на величезну печеру. Висота та розміри печери вражали.

Захоплений, я за допомогою Рейчел підвівся зі свого ложа і разом із нею зробив кілька кроків уперед. Позаду нас, обіймаючи нас обох, стояв Навігатор. Попереду, наскільки можна було бачити, простягалася водна гладь. Стеля печери йшла вгору не менше ніж на сорок метрів. Праворуч і внизу було видно невеликий причал. До причалу був пришвартований яйцеподібний закритий непотоплюваний човен з тих, що застосовують на бурових вишках у північних морях. На борту човна виднівся напис: "Тарас Рамзес". Вигляд печери зачаровував. Так це ж... почав я. - Правильно, - сказав Навігатор. Це Зеєгротте.