Парадайз.

 Світанок в горах прекрасний сам по собі. Схід сонця наче увертюра дня. Трохи іншим він видається після холодної безсонної ночі. Дрижаки і всі ці нічні звуки. To be on alert, коротко кажучи.

   Звісно я міг розвести багаття, але маленька пірамідка підказала не робити цього. Пірамідка мала таку приємну властивість як телепатичне спілкування. Достатньо було потерти її з будь-якого боку і розпочинався беззвучний діалог. Такий собі взаємовигідний обмін думками через лампу Аладіна.

  Вигода пірамідки полягала у поглинанні пірамідкою енергії її власника. 

- Можеш скористатись цією штукою не більше трьох раз, - свого часу попередив мене Навігатор. 

   На разі перший раз відбувся і пірамідка допомогла мені дістатись до секретної кріогенної камери Навігатора. Навігатор лежав в цій камері як брила льоду. Цю камеру я якраз і намагався відшукати дивлячись вниз на рівнину. Проте на місці ймовірного знаходження камери наразі знаходився занедбаний радянський парк атракціонів. Повна безлюдність. Нерухомі занедбані каруселі, іржаві гойдалки, занедбані машинки справляли моторошне враження.

   Неприродна тиша наводила на думку про можливу засідку. На воротах парку великими літерами було написано ПАРАДАЙЗ. Я приречено зітхнув і почав спуск.

   Зовні безтурботний, але досить напружений і уважний я неквапом обійшов дитячу карусель с конячками і трохи далі побачив зім'яту вивіску "Павільйон голограм".

   Важко було не зрозуміти запрошення. Обабіч входу, по різні боки, бриніли у повітрі дві якісні голограми, до найдрібніших деталей відтворюючи постаті двох добре знайомих мені осіб. 

   Перша голограма була надзвичайно точною копією мого наставника, вчителя і друга - Навігатора. 

 Друга голограма була привабливою копією Парадайз, моєї нещодавньої знайомої слідчої. Голограма відтворювала Парадайз в одязі камбоджійської королеви - сампот з візерунками, як плаття і кхмерський шарф навколо голови. Навігатор мав вигляд старого металіста з кастетом на правому кулаку.

   Я підійшов до дверей павільйону і вони безшумно розчинились. Пірамідка в моїй кишені не подавала жодних ознак тривоги. Я рішуче зайшов, майже вскочив, у розчиненні двері, намагаючись якомога менше часу знаходитись у отворі дверей. Одразу взяв в право, присів і роззирнувся.

   Павільйон голограм зовні. як невеличка хатинка, всередині нагадував велетенську нескінченну печеру заставлену тисячами голограм. Голограми різних людей стояли рівними рядами і злегка бриніли у повітрі. Складалось враження наче десь поруч літай велетенський рій бджіл.

  Я почав рухатись центральним проходом підсвідомо шукаючи знайомі обличчя в нескінчених рядах цього віртуального музею воскових фігур. Але де там. Чоловіки і жінки різних рас стояли рівними рядами дивлячись просто перед себе. Звук бджолиного рою супроводжував мене час від часу змінюючи тональність звучання. Атмосферно, - подумав я. Навіть не допускаючи думки, що таки добряче злякався.

   В центрі цієї, так би мовити, велетенської печери стояла споруда, куди сходилися або від якої відходили всі проходи між рядами голограм.  Рухаючись центральним проходом я підходив до споруди все ближче і нарешті вже міг розрізнити її обриси - це була така собі не мала, східчаста піраміда. Пласкі платформи поступово йшли в гору і набували форму правильної геометричної піраміди.   Прямо з мого боку на вершину піраміди вели широкі сходи. Я в котрий раз роззирнувся, помацав в кишені пірамідку і поставив ногу на першу сходинку. Рій бджіл аж загув десь під стелею.

   Одночасно відбулося дві речі. Пірамідка в моїй кишені завібрувала попереджувальним сигналом. Вібрація нагадувала мікровибухи в кишені. Я відсахнувся назад.

  З правого боку від сходів в стіні піраміди відчинились потайні двері і в них з'явилась Парадайз. Вона була вдягнута в гідрокостюм для дайвінгу. За Парадайз широко посміхаючись стояв Навігатор одягнутий в стилі Лоуренса Аравійського. Він виглядав значно молодшим від часу нашої останньої зустрічі. Чи можливо просто я став старшим.

   Навігатор притиснув палець до рота і зробив знак мовчання. Парадайз схопила мене за руку і потягла до дверей. Я ледве встиг сказати їй: "Я ж обіцяв вам, що ми ще зустрінемось", як двері за нами зачинились. Я був щасливий лише мить, тому, що одразу по тому втратив свідомість.