Поклик.

- Як взагалі Вам спало на думку стати космічним прикордонником? - запитала слідчий.

Сьогодні вона була одягнена у щось непевної форми чорно-білого кольору. На голові з'явився натяк на зачіску.

- Прогрес, - подумав я, внутрішньо посміхнувшись.

Проте моє обличчя залишалось непорушним, з необхідною долею чемної уваги. Той, хто хоч раз вимушений був виглядати не занадто розумним, мене легко зрозуміє.

- Здається я вже згадував, що відбору як такого не існує. Ідентифікаційна система обирає тебе. Але одного бажання замало. Ідентифікація починається за певної умови.

- Якої саме умови - запитала слідчий, зітхнувши. - Мені весь час треба ставити спонукальні запитання чи Ви спроможні й самі дати розгорнути відповідь. - Яка умова?

- Ну, потрібно почути поклик - повагавшись відповів я.

- Поклик? - перепитала слідчий. - В якому сенсі? - вона кинула швидкий погляд на стелю.

- Я завжди думав, що слово “Поклик” має не так і багато значень, - відповів я. Занепокоєння слідчої мене приємно тішило.

- Наведіть приклад поклику, будь ласка, - твердим голосом наказала вона, намагаючись не дивитись на стелю.

- Приклад? Будь ласка. Такий самий поклик, як у католицьких священників, - відповів я.

- Хто такі католицькі священники? - напружено запитала слідчий.

- Тобто як це хто..почав я й зупинився. - Послухайте, а який зараз рік? - голосно спитав я й не криючись задер голову та втупився у стелю.