Проходження лабиринту.

- Як Вам, мабуть, відомо, лабіринт являє собою підземну мережу природних та штучних печер. Точна протяжність ширина та глибина лабіринту невідома. Екскурсант, а саме так з певним садизмом називають особу, що підлягає випробуванню, повинен зайти та вийти з лабіринту.

- І це все? - здивовано запитав слідчий. - Тільки зайти та вийти?

- З десяти тих, що заходять, зазвичай, повертаються семеро. З цих семи для проходження служби придатні лише троє. У інших не витримує психіка. Пам’ятаєте я згадував про ментальність. Так от, справа в нервово-емоційному навантаженні. Надзвичайно важко витримати десять днів в суцільній темряві. Крім того, їжу і воду видають лише на один день.

- Так, розумію - сказав слідчий. Проте по ньому видно було, що він с кожною хвилиною розуміє все менше.

- І ви протримались десять днів? - штучно підбадьорливо спитав слідчий, так наче я розповідав йому, яку велику рибу я спіймав на вихідних..

- Я вийшов на третій день.

- Як на третій?! - вперше я побачив на обличчі слідчого щось схоже на емоції і зрозумів, що переді мною жінка.

- Герцог допоміг мені, - відповів я.

- Так, так, розумію - сказала слідчий. - І хто такий Герцог?

- Герцог керував усім на той час. Він був Навігатором.

- Навігатором? - розгублено перепитала слідчий.

- Так, Герцог був Навігатором, а я був його улюбленцем.

- І як саме він Вам допоміг?

- Прощаючись зі мною і потиснувши мою руку, він дивлячись мені у вічі, сказав одними губами: “Droite”.

- І це все? - недовірливо запитала слідчий. - І як саме одне це слово вам допомогло.

- Дуже просто, - відповів я. - Як тільки я зайшов в печеру я заплющив очі і не розплющував їх до виходу.

- А як саме ви знайшли вихід? - зацікавлено запитала слідчий.

Я нахилився до неї і сказав притишеним голосом: На кожній розвилці я повертав на право.