Ліс

  У кожного лісу є свої душі, які оберігають його. Такі душі, народжуються із старих дерев. Вони володіють чарівною силою. Від їхніх дотиків рук, дерева зацвітають, від їхніх сліз утворюються джерела, а від слідів, що їхні маленькі ніжки полишають, розцвітають цілі поляни квітів. Такі душі, ще називають лісними феями.

  Ця історія про юну, золотоволосу дівчину, яку породив ліс.

 Дівчина мешкала у глибині лісу сама. Люди ніколи не заброджували сюди , хоч зовсім поряд стояло селище. Селяни побоювалися цього лісу. Обходили його, стороною. Вважали, якщо людина зайде у нього, то її неодмінно з’їдять вовки, або ще гірше приросте до землі і стане деревом.

 Про остатнє ішлось тоді, коли один селянин трудився на полі, день стояв сонячний, а сонце добряче припікало. Працівник вирішив перепочити і подався під ліс у тінь. Селянин усівся, витяг із сумки нагріту на сонці воду і почав пити, як раптом чує – Жарко сьогодні! – Ага. Відповів працівник і почав далі жадібно пити воду. Закоркувавши флягу, чолов’яга надіявся побачити розмовника, але він повернув голову в ліво, в праву позад себе. Нікого не було.         – Щось шукаєш?

 - Хто, це говорить? Але на відповідь селянин почув лише сміх.

- Ти де? А ну покажись!

 -Тут я, над тобою.

 Чоловік підняв голову і промовив. – Ти що, Бог?

 Подався знову сміх. - Бог? Ні я липа.

 Чоловік кинувся бігти, коли він прибіг до селища, то розповів усім, що з ним сталося. Про те, що з ним розмовляло дерево. Ясне діло йому, ніхто не повір. Виріши що, чолов’яга просто на сонці перегрівся.

 За те умілі батьки, тепер лякати своїх дітлахів не тільки вовками, але і тим, що вони можуть прирости до землі і стати деревами, якщо зайдуть до лісу.

 Дерева у лісі і справді розмовляють, але це, не прирослі до землі люди, а душі попередніх лісних фей. Коли фея умирала, вона ставала деревом, а на заміну їй, ліс народжував нову фею.

 Йомі так, звали дівчину, яка мешкала у старенькій хатинці. Ім’я їй дала мати, попередня фея, що тепер стала берізкою.

 Берізка навчала Йомі в сьому. І скоро дівчина научилась лікувати дерева, скликати звірів, перетворитися на прекрасного метелика, чи на могутню козулю.

 Чари, що текли у її крові, належали старому дубу, або як усі феї, називали його батьком. Дуб проріс у цих лісах, ще задовго проходу людей. Він був найстарший із усіх дерев, тому його коріння були сплетені із усіма деревами лісу. Від них, дуб получав силу і за допомогою її, він же оберігав ліс. Коли мисливці, чи то селяни  заходили до лісу. Старий Дуб відганяв їх, перетворюючи молоді деревця на злобних вовків. Через це, селяни думали, що у лісі повно вовків, але саме більше їх дивувало те, що вовки ніколи не виходили з ліс. За то, люди  покидали ліс, не пройшовши і ста метрів.

 Тому про існування будиночка, що стояв у глибі лісу, нікому не було відомо, як і про існування фей, і могутнього дуба.

 Попередні феї, також не насмілювалися виходили за межі ліса і завжди уникали зустрічі з людьми. Багато із них прожили ціле життя, але так і ні разу не побачили людину.

 Берізка, як і інакші феї, усі торочили дівчині, що люди жорстокі. Що вони, вирубують ліса, нищать природу, убивають звірів. Що людина є найпершим ворогом лісу, а значить вороги і лісним феям.

 Але хоч, через усі ці уроки, які мали відбити від дівчини бажання зустрітися з людиною. Були марними.

 Після кожної розповіді про людей Йомі, ще дужче хотілося подивитися на тих монстрів, через що, дівчина почала крадькома вибиратися із лісу, до селища.

 Йомі, не бачила тієї жорстокості і не могла судити не побачивши. Що разу коли, вона прилітала в селище у вигляді білої голубки вона бачила зовсім іншу картину. Дівчина бачила як дорослі люди обнімали своїх маленьких дітей, бачили як діти збирають яблука у садах і підгодовують крадькома ними, коней. Дівчина вважала, що люди живуть з природою в гармонії і Її, страх поволі знижався, а цікавість брала у гору, що разу більше і більше заманюючи дівчину до  людей.

  Скоро дівчина почали приходити кожного дня у селища.

 В лісі замітили, що Йомі кудись постійно зникає із лісу. І скорим часом, стало відомо про її, походи у селище, старому дубу.    

 Дівчина знала, що рано чи пізно, їй буде потрібно відповісти за свій непослух, перед старим дубом і феями.

 Як тільки Йомі ступила до лісу, від чергового походу до людей, її негайно скували дерева, своїми вітями і потягнули до старого дуба.

  -Йомі! Прогримів дуб. – Як ти посміла услухатись і порушити моє слово!

 - Усе своє життя, я боронив фей, від людського ока… Якщо люди дізнаються про ваше існування, вони неодмінно уб’ють вас, бо ви не такі, як вони. Люди завжди вбачають ворога в тому, хто від них, хоч трішки виділяються. Якщо люди дізнаються про наші чари і про цей ліс, тоді вони прийдуть сюди, аби зрубати кожне дерево, убити кожну тварину, лиш для того, аби знищити нас. 

- Йомі, ти наразила нас, усіх під страшну небезпеку.

 Усі фей, що приросли у землю, довкола батька свого, затрясли своїми вітями, наче посеред лісу здійнявся буревій.

 - Батько! Дозволь мені сказати?

- Говори!

- Це моя провина, я погано Йомі роз’яснила, що до людей. Покарай мене, батько замість неї.

- Батько, берізка говорить неправду. Мамо, ти занадто добре розповіла мені, про людей.

- Я прийшла у селище батько, аби поглянути, подивитися як люди живуть. Я можу сказати, лиш одне, вони є різні. Серед них є великі люди і зовсім маленькі. Вони завжди обнімаються, їдять разом і постійно такі радісні. Вони підгодовують птахів, граються із собаками, годують коней і корів. Звірі їх зовсім не бояться, а на оборот тягнуться до них.