Нора Борсука

– Якщо так лежати в снігу, можна застудитися, – почула Ганя чийсь голос. Піднявши голову та спершись на лікоть, вона побачила якесь волохате створіння. Воно стояло неподалік, трохи ховаючись за деревом та тримаючись за стовбур передніми лапами.

– Кіт, це ти?

Колір хутра наче був, як у Кота. Тільки Кіт був меншим.

– Краще підвестися, бо одяг змокне і справді застудишся, – вимовив волохатий звір, підходячи до Гані. Ні, не Кіт. Морда не Кота. Але хто він?

Звір підійшов ближче та почав допомагати їй встати.

– Тобі слід обігрітися та випити гарячого чаю, – повів він далі, наче це було важливішим, ніж те, ким він є.

Ганя здивовано дивилася на звіра. Він натомість почав струшувати сніг з її курточки передніми лапами.

– Борсук я, Борсук. Живу в лісі. А ти, ймовірно, не звідси.

– Я живу тут поблизу. Я Кота шукала. Ти його не бачив?

– Хм, Кота? Не чув про такого. Він, напевно, теж не з лісу.

– Він живе з нами, але нещодавно десь зник. Я побачила, як він біг у ліс, а потім загубила його.

– Ходімо! Тобі слід зігрітися. А потім можеш продовжити свої пошуки.

– Борсук пішов уперед, давши Гані знак слідувати за ним. Так вони якийсь час йшли мовчки. За кілька хвилин підійшли до згірка, порослого кущами. Борсук відсунув гілки убік, і Ганя побачила темний прохід. Нора!

– Хутко знімай курточку та тримай її в руках, бо замастиш. Там тепліше. Просто йди обережно й нахили голову, бо стеля низька.

– Ганя зняла курточку, згорнула її оберемком та притиснула до себе. Нахилившись, ступила в прохід. І справді – холоду вона не відчула. У проході було трохи сиро, але тепло.

«Добре, що я не така висока! Точно б не пролізла», – подумала Ганя, згадуючи, як нещодавно жалілася, що занизька.

– Зараз буде поворот праворуч і невеликий спуск. Обережно, – попередив Борсук. Він йшов попереду майже безшумно, але для того, щоб Ганя орієнтувалася, час від часу покашлював: «Кх-кх».

Повернули, стало якось світліше, і Ганя побачила контури Борсука. Звідки під землею світло? Вона вже здогадалася, що Борсук привів її додому, але не уявляла, як само він живе.

Ганя зробила ще декілька кроків, і Борсук зник попереду, натомість вона побачила вхід. Ступила й опинилася в освітленій кімнаті. Тепер голову вже можна було підняти: в кімнаті стеля була вищою, ніж у проході.

– Заходь, Заходь. Я тут живу, – запросив її рухом лапи Борсук.

У кімнаті було ясно й тепло від каміна, що горів у протилежному від входу кутку. Він був викладений із камінців, які щільно прилягали один до одного.

У будинку, де Ганя жила з батьками, теж був камін. Тато розпалював його час від часу, щоб додатково обігріти дім, але більше для того, аби створити атмосферу затишку. Іноді мама читала вголос книгу, а Ганя й тато слухали, дивлячись на вогонь. Коли мама готувала щось смачне, пиріг чи пухкі булочки, влаштовували чаювання, сидячи біля каміна на коцику. Якщо хтось хоче створити у своєму домі затишок, то обов’язково будує камін!

– Сідай біля вогню, тобі треба зігрітися, – мовив Борсук, підсуваючи стільчик до каміна, – давай свою курточку, її слід висушити.

Він узяв курточку з рук Гані та легенько підштовхнув її лапою до стільця. Ганя сіла. Як приємно було відчувати тепло після холодної подорожі лісом!

– І взуття давай. Ноги, напевно, змокли. Ноги слід тримати в теплі! – Борсук стягнув з ніг Гані гумачки та поставив їх поблизу вогню. – Зараз будемо пити чай.

Борсук узяв чайник, що стояв на тумбочці, та поставив його на решітку в каміні. Ганя мала б здивуватися баченому, але те, що її оточувало, якоюсь мірою нагадувало дім. Напевно, відчуття дому подібне в усіх.

Відірвавши погляд від вогню, Ганя почала роздивлятися житло Борсука. Кімната не була чотирикутною або чотиристінною, хоча зазвичай кімнати саме такі, – вона була багатостінною та витягнутою. Це ж так зручно, коли стін більше, ніж чотири, – можна стільки всього біля них поставити! Як люди до такого не додумались?

Ближче до входу стояв буфет. Подібний буфет був у бабусі Ганни. Вона зберігала в ньому солодощі та різний посуд. Старовинний, таких вже зараз не роблять, тому й цінний. Цінний для тих, хто є поціновувачем саме такого стилю та якості. Важкий – страшне діло! Коли під час ремонту кухні його треба було рухати, то, крім дідуся й тата, закликали ще й сусіда. І вони в різні способи пересували його на інше місце й назад – аж спітніли! То Борсук, виходить, поціновувач прекрасного. Отже, з ним буде цікаво поговорити!

На кухні у бабусі часто влаштовувалися посиденьки. Приходили різні люди старшого віку. Вони пили чай, а ще інший напій, який має гіркий аромат. Їли приготовлені бабусею частування та принесені гостинці й багато говорили. Іноді починали говорити голосніше – мабуть, розмовляли про якісь важливі речі. Зі слів бабусі Ганя зрозуміла, що її гості розумні й переважно письменники: хтось пише вірші, хтось – музику, а хтось – картини. Цікаво, чим займається Борсук? Картин не видно.

Борсук присів на ліжко, що стояло біля однієї зі стін. Теж дивився на вогонь. Як почув характерний для води, що закипає, звук, підвівся та попрямував до буфета.

– Гарні меблі, га? Майстрова робота. Не тутешня. Далі за лісом є річка, там живуть Бобри. Їхніх лап діло. Сімейний бізнес, передається від покоління до покоління разом зі всіма таємницями виготовлення. Таємниць нікому не розкривають, то мають попит.

Борсук відчинив верхні дверцята та дістав пару горнят.

– Будемо пити чай з липи й суниць. Тепло і корисно.

Дістав з одного мішечка цвіт липи та кинув у горнята, з іншого – жменю суниць і поділив порівну. Поставив горнята на стіл і, обережно взявши чайник, залив окропом.

– Хай заварюється. Як ти називаєшся?

– Ганя.

– Добре, Ганю-мандрівнице! Рідко кого з таких маленьких, як ти, побачиш самих так далеко в лісі.