Пожирач часу та Бад Бабл Бой.

Два дні не виходив Роб зі своєї майстерні, що насправді була невеличким сарайчиком де Гамбаболь зберігав усілякі непотрібні речі, на будь-які спроби з ним заговорити чи принести вечерю, він тільки роздратовано  гукав : Не турбуйте мене.

Гамбаболь мудро розсудив, Роб знає, що він робить і не потрібно йому заважати, він і сам не любив коли його відвертали від важливих справ, особливо коли це магічні справи, які потребують зосередження та уваги.

А аж ось на третій день, коли Гамбаболь та Два Зернятка ближче до вечора пили чай з великих кружок розмальованих квітками, та ласували гарячими коржиками, які були посипані маком, особливо вони смакували якщо їх трохи полити медом, хоча можна і вишневим варенням. Гамбаболь аж спітнів від гарячого чаю, та і коржиків він з’їв напевно з десяток, і хотів уже подякувати за гарну вечерю,  та взявся  розпочати перервану розмову, про магію. Як раптом рипнули двері й вийшов Роб. Борода його була скуйовджена, очі червоні від безсоння, але ж який він був щасливий, широка посмішка на втомленому обличчі замурзаному сажею та мастилом, сяяла на весь двір.

- Ось,- Роб підійшов до столу й обережно двома руками поклав свій Свисток, так це був його особистий магічний свисток, що йому подарував Гамбаболь, але він його вдосконалив.

Гамбаболь та Два зернятка затамували подих, це був неймовірно чудовий витвір мистецтва, покритий бронзою та міддю, з тонким візерунком різних механізмів колісцями та трибками, гвинтиками, та чого там тільки не було, і якщо отак затримати погляд на хвилинку, то це все починало рухатись та працювати як єдиний механізм.

Гамбаболь та Два Зернятка декілька хвилин просто мовчки дивились і кожен бачив як малюнки оживають: ось їде маленька машина, а ні то вже вітряк який гордо ловить вітер, а потім це зливалось в іншу картину і це був двигун морського лайнера ніби розрізаний навпіл в якому видно роботу механізмів. Чим більше вони дивились, тим більше дивні картинки виникали на свистку, який рухався мов живий кожної миті показуючи чудову механічну картинку.

- Я маю трохи відпочити,- тільки й сказав Роб та взявши один коржик, і налив у порожню чашку чаю, яка завжди стояла на Пиріжковому столі (Гамбаболь ці дні коли роб майстрував у сараї, завжди викладав на стіл, ще одні столовий набір, він чекав що Роб може вийти кожної хвилини) пішов у будинок.

Гамбаболь мовчки загорнув Свисток у чисту серветку, та відніс до хати, де сховав у сервант. Він знав як це важливо отримати магію, й відразу почав планувати святкову вечерю до якої потрібно готуватись декілька днів, адже буде чудова і визначна нагода, зібрати усіх друзів та підданих.

- Ще б  помиритись з Чортом який живе під старою черешнею, скільки вже можна ворогувати,- подумав Гамбаболь, - ми ж сусіди, познайомлю його з Робом,  буде цікаво.

Обгорнувши себе  такими приємними думками він заклопотано дістав із Великої Кишені блокнот, щоб зробити записи кого він запросить, які запаси продуктів є у погребі та коморі, скільки серветок потрібно, та всього, що може знадобитись на великому святкуванні. Адже гостей буде багато, а деякі з них мають досить дивні смаки, адже не всі магічні істоти полюбляють звичайну людську їжу, пиріжки чи суп з фрикадельками.

Коли Роб трохи відпочив  вони з Гамбаболем посідавши під старою акацією сиділи мовчки, слухаючи мирний гул бджіл на пасіці, насолоджуючись чудовим медовим повітрям яке линуло з вуликів, та  підіймалось десь у височінь у гілля акації.

- Мені потрібно поділитись новиною з моїми друзями у Мо-сіті, адже я перший хто зміг навчитись магії,- першим розпочав розмову Роб ретельно протираючи свій Свисток чистою ганчіркою.

- Напишім листа, тай  відправимо поштою,- трішки подумавши сказав Гамбаболь.

- Навіщо, - здивувався Роб,- Я прямо зараз їм зателефоную,  буду з ними розмовляти, зачекай, я тобі покажу можливості технологічного світу.

Він обережно сховавав свій дорогоцінний Свисток побіг до хати, звідки повернувся за хвилину:

- Ось, мобільний телефон, найкращий винахід усіх часі,- показав він пласку коробочку тоненьку та блискучу,- зараз я його включу та поговорю з моїми друзями.

- Він теж електричний ? – запитав Гамбаболь, беручи у руки телефон, та розглядаючи його.

- Так, це найкращий винахід, одного мого друга, він має безліч корисних функцій, - задоволено посміхався Роб,- зараз ти побачиш усі можливості цього дивовижного винаходу.

- Я відчуваю магію, - спокійно сказав Гамбаболь,- так, тут є магія, це магічний пристрій…

- Яка ще магія, - схопився Роб,- це геніальний винахід одного мого знайомого, це високі технології, тут не може бути магії.

- Зачекай, - Гамбаболь взяв зі столу чисту серветку поклав на неї телефон, дістав з Великою Кишені свій Липовий Свисток, почав тихенько насвистувати ніжну та барвисту мелодію. Роб скептично дивився на нього, він хотів здивувати Гамбаболя неймовірним винаходом який має дивовижні властивості, тому  йому було трохи образливо, що він йому не довіряють

Аж раптом телефон засвітився синім кольором, потім зеленим, на екрані з’явився маленький усміхнений чоловічок вбраний у сині штанці та чорну кофту,  знявши великі окуляри він привітно помахав друзям рукою, потім заклопотано підняв маленьку руку, подивився на годинник та зробивши поклін зник.

Роб сидів з відкритим ротом, він не чекав такого розвитку подій, він був неймовірно вражений.

- Це пожирач часу,- задоволено промовив Гамбаболь,- такий маленький дух.

- Ох, сто викруток мені в бік, який ще пожирач часу,- це ж телефон, я можу розібрати його на сто частин, немає там нікого, ніяких духів..

- Є, один маленький пожирач часу,- посміхнувся Гамбаболь,- він і не добрий і не поганий, просто він любить бути у центрі уваги, чим більше ти цим електрично магічним телефоном будеш користуватись, тим для пожирача часу це краще…

- Нарешті я зрозумів, деякі його вчинки, - стиха майже до себе промовив Роб.