Липовий свисток

На світанку Гамбаболь розштурхав Роба, який не спав цілу ніч очікуючи навчання магії, і тепер голосно позіхав розчісуючи свою бороду механічною рукою яка перетворилась на великий гребінець.

- Що ж, я тебе вітаю, сьогодні ти розпочнеш навчання магії,- урочисто виголосив Гамбаболь,- Пішли мерщій до річки, уже прийшов час.

- Я готовий ! – не менш урочисто відповів Роб, - я пізнав багато наук, але магії ніколи не вчися.

На вулиці було темно і трохи прохолодно, тільки но прокидались перші птахи, та вовтузились у гілках акації, ще виблискували зірки у вишині, але небо на сході починало сіріти, народжувався новий день.

Двоє друзів спустились до річки, збиваючи ногами росу і Гамбаболь привів Роба до поваленої верби, всівся на неї й сидів мовчки, навіть здається трохи задрімав. Роб розгубився, він очікував початку навчання, таємних знань, моторошних обрядів, він чекав, що йому покажуть смертельні та могутні заклинання. А його вчитель, на першому уроці, задрімав, і не звертає на нього уваги.

- Гамбаболю, ти може забув, що ти маєш мене вчити магії, ти пам’ятаєш про це ?

- Зачекай трохи,- промовив його вчитель,- за декілька хвилин ми розпочнемо.

- У тебе медитація ?- здогадався Роб, і сам всівся поряд та заплющив очі.

- Ага, у мене мутатація,- сказав Гамбаболь, і відразу перепитав ? – А що то таке ?

- Ну це коли люди закривають очі й сидять не рухаючись отримуючи космічну енергію, - відповів Роб.

Гамбаболь розплющив одне око, подивився на Роба, потім на небо де ще було трохи зірок, та сказав : космос далеко, а енергію я отримую з пиріжків та ковбаси. І знову задрімав.

Роб не міг сидіти спокійно, він підібрав якийсь цурпалок біля ноги, і перетворивши свою руку на невеликий різак почав обтісувати його, тихенько наспівуючи : А ми хлопці з Мічигану, з Мічигану хлопці ми…

- Тихенько, - штурхнув Гамбаболь Роба у плече, - Зараз почнемо.

- Чуєш кроки ?

Роб прислухався, хтось спускався до річки, темний силует перетворився на їхнього сусіда, який тримаючи в руках вудилище та підсак, підійшов до води, запхнув рогульку у берег на яку ставлять вудку, розклав маленький стільчик, та взявся нанизувати наживку на гачок.

- Ти будеш вчити мене риболовлі ? – натерпілось Робу.

- Я вмію ловити рибу, і сам відкрию тобі багато таємниць, ти знаєш яка риба у нас на Великих Озерах ?

Роб витягнув руки у різні сторони, намагаючись показати величину риби, але подумавши сказав : це в тільки в неї такі очі.

Але Гамбаболь його не слухав, він дістав з Великої Кишені липовий свисток, і почав тихенько насвистувати якусь дивну та тужливу мелодію.

Тихенький свист линув над річкою, гублячись у клубках туману яким парувала вода, обгортав гілля дерев, та стелився берегом. Рибалка який сидів чекаючи на перший улов, почав йорзати на ослінчику та озиратись, він напевно чув той свист, але не міг зрозуміти що то таке. Потім він дістав з торбини яка лежала біля ноги маленький ножик, покрутив його у руках, та попрямував до старої липи, те почав зрізав невелику гілку, відміряв шматок від неї на довжину леза, і почав щось майструвати. Роб зрозумів, що відбувається щось незвичне, і широко відкривши очі дивився як вправно той щось підтісує, здмухує обрізки…. А Гамбаболь усе насвистував, і тиха мелодія пливла сонним селом.

Нарешті рибалка перестав чаклувати над своїм виробом, приклав його до губ і голосно засвистів.

Це ж липовий свисток, - здогадався Роб,- і це мій липовий свисток. Він вгадав, рибалка поклав, свисток на землю біля липи та повернувся до своїх справ, він одразу забув, про те що він робив, тільки посмішка блукала на його обличчі.

Вже пройшло багато років як він зробив свій перший свисток, ще малим хлопцем, і зараз коли сивина та зморшки з’явились у нього на обличчі він ще пам’ятав як робити найкращі липові свистки у світі.

Гамбаболь уже перестав насвистувати, та підібравши свисток вручив його Робу.

- Це твій перший магічний помічник, за допомогою його ти зможеш робити багато магічних речей, вітаю тебе,- сказав Гамбаболь віддаючи свисток Робу, який шанобливо взяв йог та відразу захотів дмухнути у нього.

- Зачекай, почнемо навчання з магічного свисту після сніданку, пішли до хати,- зупинив його товариш, - бо я не дуже люблю вчити когось на голодний шлунок.