Як Король Гамбаболь листа писав, та що з того вийшло.

Як король Гамбаболь листа писав

Живе в одному маленькому селі на тихій вулиці біля річки звичайнісінький собі король. Звати його Гамбаболь. Зросту він невеликого — трохи більший за сірого кота, не дуже худий (худого короля не будуть поважати його піддані), але й не дуже товстий. Отакий собі гарний чоловічок з розкішними вухами та добрими очима.

Гамбаболь живе майже на самому кінці вулиці — там, де біля старого млина вона різко повертає вліво й тягнеться понад річкою. Вулицю, зарослу величезними лопухами та дуплистими вербами, називають «Жаб’ячий куток» — дивна назва й не дуже приємна. Проте це лише на перший погляд. Адже живе у річці сила-силенна всяких птахів та жабенят.

О ні, не подумайте, що то бридкі пузаті жабиська, які лупають банькатими виряченими очиськами й лякають діток. Живуть там гарні жабенята, приємного зеленого кольору, завжди вмиті та доглянуті, дуже чемні. Хтось тільки йде стежинкою біля річки, то вони завжди кажуть йому ввічливо: «Ква-ква». А потім, трішки присівши, жабенята високо підстрибують і, пролетівши далеко-далеко, пірнають у воду.

От славиться вулицями своїми чемними та дуже співочими жабками, які весною так голосно й дзвінко співають, що всі, хто там живе мають дуже великі та гарні вуха, аби можна було слухати цей чудовий спів.

Напевно б, і ви схотіли жити на такій неймовірно приємній вулиці, але там уже живе король Гамбаболь. Та живе він там багацько років: чи то з минулого четверга, чи, може, все життя.

Було це увечері, після обіду, — якраз у ту чудову пору, коли хочеться подрімати у садочку або просто полежати у траві, дивлячись на небо. Захотів він написати листа своєму старому другові, який живе у старому саду за річкою. У комірчині, якщо помацати рукою на полиці, лежав шматок паперу та олівець, а під розлогою акацією уже стояв «пиріжковий» стіл, з котрого дуже приємно брати пиріжки з варенням (якщо вони у вас є).

«Напевно, на цьому столику й листа буде писати приємно», — подумав Гамбаболь. Він трохи посидів, замріяним поглядом позираючи на розквітлі яблуні у саду за річкою, — саме там, де жив його друг. «Гарно ж йому там, серед квітучих дерев та співу пташок, — подумав король. — Але якщо він отримає листа, йому буде дуже приємно. Це, певне, так само приємно, як отримати дві чи три великих цукерки, або морозиво.»

Він почухав одне вухо, потім інше, насупив лоба й висунув язика, та рука сама почала писати листа. Листа він великого не писав: схожий він на цукерку, — а ми знаємо: якщо з’їсти багато солодощів, то буде боліти живіт.

«Напевно, якщо лист буде дуже великий, і в мого давнього друга заболить живіт», — подумав Гамбаболь та вирішив писати маленького листа.

Через якусь годину лист був написаний. А його вуха стали ще більшими й червонішими: коли король робив якусь важливу справу, то він любив смикати себе за вуха, а писати листа — дуже важлива справа.

Він відклав убік олівець, почав дивитись на листа та думати про себе: ось сидить мій друг у себе вдома й, мабуть, їсть пиріжок, а може, дивиться на річку та згадує мене; а я вже написав йому такого прекрасного листа, — мабуть, він дуже зрадіє і скаже: «Дякую, мій друже».

Та Гамбаболь вирішив перечитати листа. Ось що там було написано:

«Добрий день, мій любий друже. Я сьогодні з’їв десять пиріжків і дивився на річку, увечері буду слухати спів жабенят. Коли ти прийдеш до мене в гості? Чи плигав ти сьогодні через свою маму? Я вже не знаю що писати, то не буду більше тобі писати. Але ще напишу, щоб ти передавав усім привіт. Та, на біду, я не знаю твоїх сусідів, то привіт не передавай. Твій найкращий друг король Гамбаболь.»

«Який чудовий і приємний лист, — подумав король, обережно загорнув лист у великого лопуха та сховав у вухо. — Напевно, завтра я занесу листа до річки жабенятам, щоб передали його моєму другові, який живе на іншому березі річки…»

Після такого важкого дня Гамбаболь ще раз смикнув себе за вухо, перевіряючи: чи не випаде лист, і пішов спати.

Як король Гамбаболь отримав таємного листа

Частина 1. Важливий лист від найкращого друга та таємнича зустріч

«Який чудовий вечір, тихий і затишний, смачно пахне медом та пиріжками, — думав король Гамбаболь, сидячи у кріслі біля старої акації і дивлячись на річку та квітучий садочок за нею. — Напевно, завтра я отримаю листа від свого друга, де він розкаже новини та запитає про те, коли він зможе завітати до мене в гості й скуштувати пиріжків з медом.»

За цими приємними думками, які кружляли навколо нього та підіймались легенькими хмаринками високо до неба чи зачіпались за листочки акації, король уже хотів піти відпочити… Але щось змінилось, почувся шурхіт і шелест листя, по гілках та стовбуру акації, мов розчерки блискавки в літню грозу, забігали білки…

«Що за дивина? — подумав Гамбаболь. — Чого це вони забігали? Що за переполох?»

— Лист! Лист! Лист! Великий лист, перев’язаний шворкою, — загаласували кілька білок одночасно, мов навіжені стрибаючи з дерева на дерево.

— Лист — це добре, — усміхнувся король від радісної звістки...