Зимові пригоди

Зимові пригоди

   Потроху минає осінь. Дні стаюсь все коротшими і холоднішими, а ночі довшими. Листя на деревах майже немає, і на землі не назбируються купи у яких так любили стрибати друзі. Сумно якось стало, похмуро.

   Одного ранку Флаффі сонно вийшов на двір, поглянув навколо і важко зітхнув.

   − Чого це ти так зітхаєш? Спитав Топі.

   − Ну як чого, холодно, листя нема, похмуро, зараз знову дощ впаде і сиди знову вдома, набридла осінь. З злістю сказав Флаффі і направився у дім. Топі посміхнувся.

   − Ти ще не знаєш що буде після осені, ти ще малий, зими не бачив, а вона тут красива, дерева у лісі покриються інієм, а коли буде мороз, то сніг буде переливатись різними кольорами, а сніжинки… Оце краса. Так що сумувати не треба. Кінець осені це пора очікування дива, на яке чекають всі, і люди і природа. Сказавши це Топі трохи засумував.

   − Ти чого це засумував, тільки що весело розповідав про якусь зиму, а тепер сумуєш!?

   − Та я згадав, як це бути на вулиці коли зима. Холодно, голодно і так самотньо. Мені от повезло, ви з Ніною мене прихистили, я тепер ситий і в теплі. А ті хто залишився там… Топі важко зітхнувши вистрибнув на крісло скрутився клубком і вже не хотів нічого говорити лише час від часу важко зітхав. Флаффі і собі скрутившись на коврику сумно лежав і думав про те що сказав Топі. Аж тут він відчув як на його ніс впало щось холодне. Він відкрив очі і побачив білі незрозумілі штучки які летіли з неба і були такі холодні. А тут і Топі підвів голову.

   − От і сніг падає, сказав він, і знову скрутився на кріслі.

Вийшла Ніна.

   −  Ви чого тут, ходіть їсти? Сніг паде, а ще так багато треба зробити, пробурмотіла Ніна.

 Топі і Флаффі непоспішаючи зайшли  в дім і прийнялись їсти.

   За декілька хвилин у двері хтось постукав.

   − Уже іду. Гукнула Ніна. Вона відкрила двері і у дім зайшов якийсь чоловік.

   − Ну що ти готова? Спитав він.

   − Так. Почекай секунду, візьму сумку і поїдемо.

   − Цих теж треба буде забирати?  Показуючи на Топі і Флаффі спитав незнайомець.

   − Ні, це мої, я їх ніколи не віддам. Вона ніжно погладила обох  і попрощавшись пішла з незнайомцем.

   − Хто це такий? Тривожно запитав Флаффі.

   − Не знаю. Відповів Топі.

   Після смачного сніданку вони з Топі вирішили прогулятись до друзів Саті і Тії.

На вулиці снігу ставало все більше і більше, гілки і трава покривались білим шаром холодного пуху.

   − Привіт друзі. Погуляємо? Це моя перша зима. Так цікаво, але трохи холодно.

− Не переживай ти звикнеш. Сказала Тія.

   − А що будемо робити? О! Погляньте ваша Ніна з нашим новим сусідом кудись їдуть. Сказав Саті кивнувши головою в сторону дороги.

   − Мерщій за ними. Вигукнув Флаффі і помчав так швидко, як тільки міг, щоб їх не загубити.

   − Флаффі зачекай. Ти куди так швидко? Крикнула у слід Тія. Та Флаффі вже не чув, він мчав наче вітер.

   − Топі? Захекано питає Саті. Що це з ним? Він за м’ячем так не ганяє, а оце як зірвався…

   − Та цей… розкажу коли добіжимо… Фух, нарешті  ми тебе догнали. Втомлено падаючи сказав Топі. − Застарий я вже так ганяти.

   − Ви розкажете нарешті чого і за ким ми так гнались, поки у мене серце не вистрибнуло. Спитала Тія.

   − Цей чоловік сьогодні заходив до нас, і вони з Ніною кудись пішли. А ще він питав чи нас теж кудись треба забирати.

Поки Топі і Флаффі розповідали друзям про ранкові події, Ніна і незнайомець почали щось вигружати з грузовика, який якраз підїхав, до них приєдналось ще декілька людей.

   − Що вони роблять? Запитав Саті.
   − Підійдемо ближче. Може щось і почуємо. Вони тишком рушили вперед. Підійшли поближче і почали спостерігати що ж це робиться.

   − З цією коробкою обережно. Там інструменти. А цю поставте на стіл. Закомандувала Ніна.

   − Скільки кліток брати? Спитав незнайомець.

   − Я бачила там двох собак, великих.

   − Зрозумів. І через декілька хвилин грузовик був заповнений двома великими клітками. – Ну що рушаймо.

   − Давайте застрибуємо в грузовик. Гукнув Флаффі і миттю опинився в кузові.

   − От вже невгамовний. Прошипів Топі і вони мерщій застрибнули до Флаффі.
   − От не можеш ти без пригод. Не знаєш ні куди ми поїдемо, ні що там буде застрибнув і все, і їдемо. Сварився Топі на Флаффі.

   − Ну, взагалі-то там є Ніна отже нічого страшного не станеться. Виправдовується Флаффі.

   Решту дороги вони їхали мовчки, тільки зачаровано дивилися на сніжинки, які легенько падали на землю покриваючи її наче ковдрою.

   Авто зупинилось, вони швиденько вистрибнули з нього і сховались за якусь напіврозвалену будівлю. Оглянувшись навколо їм стало страшно. Тут було так сиро, темно і непривітно.

   − Підготуй клітку, а я дістану корм сказав незнайомець. І взявся за великий мішок з кормом для собак. Він набрав трохи корму в коробку і вони з Ніною пішли в середину тих розвалених страшних будівель. Незабаром звідти донісся злий собачий гавкіт. Флаффі кинувся туди, друзі побігли за ним. Коли вони підійшли ближче, то побачили як незнайомець і Ніна заманювали до себе величезного пса, він був брудний, обросший довгою шерстю яка позв’язувалась у великі вузли-ковтуни, а ще в нього була велика рана на лапі. Флаффі аж пискнув від переляку. Великий пес почув писк і почав бігти в сторону Флаффі голосно гавкаючи. Ніна побачивши як пес біжить на Флаффі перлякано закричала, щоб відволікти пса від Флаффі, але все було марно.

Флаффі сильно злякавшись притиснувся до землі накрив голову лапами і тремтів. Та коли пес підбіг ближче до Флаффі наперед вистрибнув Топі і так сильно гавкнув, що пес зупинився.

   − Не чіпай мого друга. Загарчав Топі.

   − Ви прийшли з цими людиськами на мою територію! Я тут головний і нікому не дозволю мене звідси вигнати!