Подорож до лісу

Пригоди Флафі
Подорож до лісу

   Флафі заледве піднявся з свого лежака.

   ‒ Ти чого це такий, ніби всю ніч бігав? Спитав Топі.
   ‒ Та все добре. Сонно відповів Флафі.
   ‒ Що з тобою Флафі? Ти якийсь не такий? Ходімо я тебе огляну. Сказала Ніна, вона теж помітила що з ним щось не так.
   ‒ Поміряємо тобі температуру, і оглянемо животик. Ну що ж ти здоровий, але чому такий втомлений!? Ніна взяла Флафі на руки і пригорнула до себе. Відчувши турботу Ніни він заспокоївся і трошки задрімав, цього короткого сну вистачило щоб Флафі знову став веселим і активним.
   ‒ Друзі я вже тут. Давайте м’яча поганяєм.
   ‒ Флафі! А з тобою точно все добре? Спитала Тія.
   ‒ Так. Вже все добре.
   ‒ А що було не так?
   ‒ Я в ночі заснути не можу, мені вже декілька ночей чуються якісь дивні звуки, а вдень я їх не чую.
   ‒ А давай ти розбудиш мене коли знову будеш чути ці звуки.
   ‒ Добре Топі, розбужу. Вони трошки побавились, трошки відпочили, погуляли з Ніною у парку, і аж під вечір повернулись додому, смачно повечерявши всі пішли спати.
   ‒ Я так втомився, що сьогодні точно засну. Сказав Флафі і відразу ж заснув. Та сон його тривав не так довго як би йому хотілось. Його знову розбудив дивний звук. Він вже подумав що то йому сниться, але все-таки вирішив розбудити Топі.
   ‒ Топі, Топі! Вставай, я знов чую ці звуки, а ти їх чуєш?
   ‒ Які звуки, де звуки. З просоння почав бурмотіти Топі. ‒ Ааа! Звуки, точно, ану тихо я послухаю. Топі став уважно прислухатись.
   ‒ І справді якісь звуки чути. Пішли но вийдем на вулицю, там краще буде чути. Вони вийшли на вулицю і звуки стали ще більш виразні.
   ‒ Звуки чути з сторони лісу. Ходімо ще ближче.
   ‒ Топі, а може не треба йти до лісу.
   ‒ А ми не до лісу, ми підем тільки до мосту.
   ‒ І ми з вами. До них підійшли Тія і Саті.
   ‒ А ви що тут робите? Перелякано спитав Топі.
   ‒ Тебе прийшли лякати. З гумором відповів Саті. ‒ Та ми теж почули цей незрозумілий звук, от і вирішили прийти до вас.
   ‒ Ну гаразд, йдем. Чим ближче вони були до лісу тим чіткіший був цей звук.
   ‒ Це що собака гавкає? Здивувався Флафі.
   ‒ Та ні це не схоже на собаку. Десь я вже чув такі звуки. Відповів Топі. Вони прийшли до мосту і стали прислухатись.
   ‒ Хто може видавати такі звуки?
   ‒ Не знаю, тому пропоную завтра взяти Ніну і піти в ліс. А зараз всі додому і спати.
   Настав ранок. Топі і Флафі уже чекали друзів на подвір’ї, а коли ті підійшли вони пішли до Ніни.
   ‒ О! Привіт Тія, Саті. Хочете побавитись? Ну пішли. Вона хотіла завести їх на задній двір, та вони ніяк не хотіли йти за нею. ‒ Ви чого, якісь ви сьогодні дивні? І тут Топі виніс Ніні її сумочку.

   ‒ Хочете кудись піти? Зрозуміло ви хочете щоб я йшла за вами, ну гаразд, ходімо. Коли вони підійшли до самого лісу і галас міста майже не було чути вони почули той самий звук що і вночі.
   ‒ Що це за звук? То ось чому ви мене сюди привели. Розумники. Ну йдем пошукаєм хто це там такий. Вони пішли в ліс, іти довелось не довго і через деякий час вони побачили глибоку яму в якій застрягло маленьке лисеня.
   ‒ Воно напевне відірвалось від матері, і впало в яму, а саме вибратись не може. Ну що ж ми йому допоможемо. Ніна за допомогою гілок допомогла лисеняті вибратись з ями.
   ‒ Це лисеня таке гарненьке. З захватом сказала Тія. От би Ніна залишила його.
   ‒ Ну що ж, лапки цілі, ніяких ран немає і їло недавно, але як? Дивно. І раптом з-за кущів вискочила мама-лисиця, Ніна відпустила лисеня і воно швидко побігло до своєї мами. І всі щасливі повернулись додому. Більше ніяких дивних звуків не було і Флафі нарешті добре виспався.

Далі буде