Гаряче літо

Пригоди Флафі
Гаряче літо

   Літо цього року видалось жарке. Не було сил навіть м’яча ганяти. Всі знесилено лежали в тіні під деревом, де була хоч якась прохолода. І тут у Топі з’явилась ідея:
   ‒ А давайте підемо на річку, у воді завжди прохолодніше. Вони взяли з собою м’ячик і вирушили до річки, йти було не далеко, так що вони скоро туди добрались і одразу забігли у річку. Прохолодна вода справді була чудовою, вони заплили в тінь і відпочивши пару хвилин почали грати у м’яч.
   ‒ Тія! Кидай мені. Сказав Саті. Потім Саті кинув м’яча Флафі а той Топі, і так по колу. А награвшись досхочу у м’яча, вони полягали на галявині відпочити, та й не помітили як м’яч покотився до краю берега.
   ‒ Як добре, я б так кожного дня відпочивав. Сказав Флафі.
   ‒ Це точно, не життя а насолода. Погодилась Тія. Вони ще трохи полежали на сонечку і їм знову захотілось у річку.
   ‒ А де м’яч? Агов, друзі! Хто бачив м’яч??? Саті не міг знайти м’яча.
   ‒ Так он де він, я зараз дістану! Крикнув Флафі і побіг за м’ячем. Та він так швидко біг що перечипився і покотився до берега немов це він м’яч.
   ‒Допоможіть! Крикнув Флафі, і Топі відразу кинувся його ловити.
   ‒ Ледве встиг, ще б трохи і ти б упав.
   ‒ Так. Дякую Топі. ‒ А де м’яч? Він був тут?
   ‒ Він там у річці, пливе за течією. Вигукнув Саті.
   ‒ Швидше! Потрібно його зловити. Сказала Тія, і всі кинулись бігти за м’ячем.
   ‒ Ми його так не зловим, він віддаляється від берега, потрібно стрибати у річку. Крикнув Флафі. І стрибнув у воду, а за ним і інші. Вони пропливли до невеликого воспаду, який впадав в красиве озеро.
   ‒ Всі в порядку? Спитав Топі.
   ‒ Так, усе добре. Оце так пригода! Треба буде ще повторити! З захопленням сказав Саті.
   ‒ А я от не хочу більше таких пригод. І де ми взагалі опинились? Спитала Тія.   ‒ Де це ми? Топі! Ти ж знаєш усе місто.
   ‒ Я не знаю де ми, я тут ніколи не був. Треба звідси вийти і подивитись. Он там є невеличка гора, вийдем на неї і все побачимо. Вони трошки відпочили і пішли на гору, вона була не висока , і вони з легкістю дістались вершини.
   ‒ Ух ти, як красиво, ціле місто видно. В захваті сказав Флафі.
   ‒ Так, тут і справді красиво, але нам потрібно повертатись додому, а йти далеко, наш дім он там на другому березі річки. Сказав Топі.
   ‒ А коротшої дороги немає, здається там можна пройти? Сказала Тія.
   ‒ Можна, але треба буде пройти через будівельний майданчик, а там може бути не безпечно.
   ‒ А ми будемо обережні. Сказав Флафі.
   ‒ Ну добре, пішли. Відповів Топі. Вони спустились з гори і перед ними відкрився будмайданчик.
   ‒ Ого! Який він великий, з гори він був менший. Вигукнала Тія.

   ‒ Тримайтесь всі біля мене і не відходьте, підемо помаленько. Сказав Топі, і вони рушили вперед.
   ‒ Вау! Скільки тут піску, клас. Побавимось трошки, будь ласка. Саті любив бавитись у піску, та й правду кажучи вони всі любили пісок, а ще в таку жарку погоду. Тому вони усі четверо з розгону забігли у велику купу піску, повалялись там трохи, полежали, а коли вилізли то були такі брудні, що і впізнати їх було складно. О так і добрели вони до своєї вулиці.
   ‒ Ходімо з нами, Ніна нас покупає і ми знову будемо чисті. Запропонував Флафі. Вони замучені і брудні ледве дойшли до будинку Флафі і Топі.
   ‒ Ну все, більше не можу. Замучено сказав Флафі, і звалився з ніг прямо перед будинком, а тут якраз Ніна вийшла і побачила їх, брудних і втомлених.
   ‒ Топі! Флафі! Це справді ви? Вигукнула Ніна. ‒ Що з вами сталось, де ви були? Це пісок? Все зрозуміло. Ходімо купатись. Вона посміхнулась і повела їх на задній двір. Там вона напустила їм велику ванну в якій вони всі разом покупались, потім їх посушила і нагодувала смачнючим кормом.
   ‒ Ну от, мої хороші, тепер ви чисті і ситі. Відпочивайте.
   ‒ Ну що завтра знову підемо на річку? Спитав Топі.
   ‒ Ні! Хором відповіли усі і міцно заснули.

Далі буде