ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ ФЕДЬКА

— Федько! Федько! Вставай! — гукала хлопчика мама одного недільного ранку.

Але він навіть і не думав прокидатися.

— Федько, прокидайся! Чуєш? — мама полоскотала його у п’ятку.

Хлопчик миттю сховав ногу під ковдру і сонно пробурмотів:

— Ну, мам, дай ще трохи поспати! У таборі вставай ні світ, ні зоря, тут так само! Я спати хочу!

— Нічого собі — ні світ, ні зоря! — засміялася мама. — Вже пів на одинадцяту, скоро гості прийдуть!

Але, не почувши від сина ні звуку, крім сопіння, сказала:

— Добре, ще п’ять хвилин і все.

Справа в тому, що вчора після обіду батьки забрали Федька додому, а сьогодні у нього день народження — йому виповнюється одинадцять років, а це вже щось!Сьогодні до нього прийдуть родичі та друзі, а у табір він поїде аж у вівторок.

Через півгодини мамі все-таки вдалося розбудити хлопчика. Він виліз з ліжка і поплентався до ванної кімнати.

Там вмивалася така ж заспана його сестра Віка.

— Привіт, — сказав Федько і сів на край ванни.

— О, прокинувся нарешті! — вигукнула дівчинка. — Скільки можна спати? Скоро гості прийдуть!

Федько дрімав, сидячи на ванні, і навіть не звернув уваги на слова сестри.

— Ти мене чуєш? Агов! — потрусила його за плече дівчинка.

— Угу, — прогудів хлопчик, не розплющуючи очей.

— Угу, значить! — чомусь розсердилася Віка.

Потім вона усміхнулася, набрала повні пригорщі холодної води і вилила Федькові прямісінько на голову.

— Вітка, що ти зробила?! — одразу ж заверещав Федько і підхопився на рівні ноги.

Віка голосно зареготала.

— Прокинувся! Прокинувся!

— Ах, так! — розсердився від такого нахабства Федько та, недовго думаючи, вхопив сестру і запхав її у ванну. Добре, що там була набрана тепла вода, яка ще не встигла охолонути.

На цей раз Віка репетувала, а Федько сміявся з неї. Навіть ще встиг полити її з ковшика кілька разів. На галас до ванної прибігли мама з татом.

— Федько! Віка! Ви чого галас… — хотіла ще з порога запитати мама, але слова застрягли у неї в горлі, коли вона побачила мокру з голови до ніг Віку, напівмокрого Федька і по коліно води на підлозі.

— Ви що тут наробили?! — взявшись за голову, вигукнула мама.

— Мамо, подивися, що він зі мною зробив! — репетувала Віка. — Запхав у ванну та ще й водою поливав зверху!

— Ти сама винна! — і собі закричав Федько. — Хто перший вилив на мене відро холодної води?! Хто?!

— Цить! — гримнула на них мама. — Скоро гості прийдуть, а ви влаштували тут бозна-що! Ще сусідів знизу затопите! Хто їм ремонт робити буде?! Ви взагалі думаєте своїми головами чи ні?!

— Це Вітка перша почала! — хотів виправдатися Федько.

— А ти старший! — одразу перебила його мама. — І повинен бути розумнішим! Негайно поприбирайте, і щоб через п’ять хвилин усе тут блищало!

— Мамо, я не можу прибирати, я вся мокра! — заскиглила Віка.

— Раніше потрібно було думати! — сказала мама і вийшла, грюкнувши дверима.

— Бачиш, що ти наробила?! — зашипів на сестру Федько. — Ну, Вітко, постривай! Нехай тільки прийде твій день народження! Я тобі покажу!

Діти так-сяк поприбирали ванну кімнату і порозходилися по своїх кімнатах переодягатися.

Через деякий час, після того як мама накрила стіл, весело задзеленчав дзвінок, і Федько, гарно одягнений та зачесаний, побіг відчиняти двері. Це прийшли найперші запрошені гості — його друзі-мушкетери з табору: Валерія, Петько та Івась.

Хлопці подарували Федьку нову гру до приставки, про яку той давно мріяв, а дівчинка ще день перед тим привезла торт з магазину своєї мами, заввишки майже як сам Федько. Він був зроблений у вигляді ракети!

Федько, коли побачив таке чудо — прекрасний витвір кондитерів, мало дар мови не втратив. Вірніше, він його втратив на деякий час разом з Вікою, мамою і татом, а потім, коли знову зміг розмовляти, так зрадів, що ледь не задушив Валерію у своїх обіймах. А потім ще півгодини фотографувався на фоні торта.

Це був найнеймовірніший подарунок, який йому коли-небудь дарували на день народження. Оксана Іванівна також не знала, як має дякувати дівчинці, але Валерія сказала, що це все пусте — головне, що Федькові сподобався подарунок. А це для неї найголовніше.

Федько повів друзів до своєї кімнати показувати фотографії. Минулої неділі він їздив з батьками на екскурсію в гори, де вони купалися у гарячих джерелах. І тепер вирішив показати все це своїм друзям, бо вони не вірили, що з землі може витікати гаряча вода.

— Гарна в тебе кімнатка, — сказав Петько.

— Ого! І телевізор є! — здивувався Івась.

— Є! — гордо відповів Федько. — Це батьки мені подарували. А у Вітки нема і невідомо, чи буде взагалі. Бачили б ви її очі, коли тато заніс його сюди. Вона аж почервоніла від заздрощів!

— Це добре, що у тебе є свій власний телевізор, — сказав Івась. — Тепер ти зможеш спокійно грати на приставці, і ніхто тобі нічого не скаже.

— Ага, не скаже! — заперечив Федько. — Ти не знаєш мою маму! Знаєш, як важко бути сином вчительки?

— Розумію, бо сином начальника відділу у справах неповнолітніх бути ще гірше, — зітхнув Івасик.

— Зате дочкою власниці цукеркового магазину бути просто супер! — весело сказала Валерія, і всі засміялися.

— То ти покажеш нарешті фотографії чи ні? — запитав Петько, коли всі заспокоїлися.

— Так, так, покажи, бо я щось не дуже вірю, щоб з землі текла гаряча вода, — додав Івась.

— Добре, я вам зараз усе покажу і розкажу, що таке буває, — сказав Федько, вмикаючи смартфон. — Ось, дивіться: це ми в автобусі; оце — біля старовинного замку; там Віка заглядає у криницю…

— Це криниця? — недовірливо запитав Петько. — Щось не схоже!

— Чому? — здивувався Федько.

— А що це за колесо збоку завбільшки зі слона?

— Це старовинна замкова кам’яна криниця, — почав пояснювати Федя. — По тому колесі ходили люди, воно крутилося і витягувало воду наверх. А ще нам розказували, що в цій криниці живе бісеня і вночі ходить замком.