Розділ 17. Повторна зустріч з неймовірним художником Куя Ян

Проходячи через портальний ліс, Екстрава та її друзі раптом зупинилися, коли побачили Вазербайта зі здивованим обличчям. Він почав прислухатися до якихось знайомих звуків, які він чув не раз.

- Що сталося, Вазербайте? - спитала його Екстрава. Вона почала хвилюватися, чи вони не втрапили у якусь пастку.

- Я щось чую, - відповів Вазербайт, дуже пильно прислухаючись. - Такі знайомі звуки, як... - він почав догадуватися, що це були за неголосно, але спокійні голоси. - Невже, це... Куя Ян?

Екстрава здивовано поглянула на Вазербайта, й спитала:

- Звідки ти його знаєш?

- Бо ми тут усім вже відомі, - відповів Вазербайт. - Не тільки всьому світу.

- Тоді, де ми зараз знаходимося? - зацікавилася Шрінкі.

- Біля містечка, де є багато картин різних художників та майстрів, - відповів Вазербайт, догадуючись. - Ходімо, можливо, там ми виловимо цього Куя Яна.

І справді: коли Екстрава та її друзі вийшли з портального лісу, то вони й справді зустріли те містечко, де раніше перебували тоді лише Екстрава, Лора та Шрінкі. Там вони зустріли й самого Куя Яна, який був вкрай здивований їхнім поверненням.

- Чекайте, я дещо вас пригадую, мабуть, - почав згадувати він, дивлячись на Екстраву, Лору та Шрінкі.

Екстрава, Лора та Шрінкі посміхалися йому у відповідь. І нарешті, Куя Ян промовив:

- Екстрава? Лора? Шрінкі? Це ви? Ви повернулися сюди зі своїми друзями?

- Так, та й дуже давно, - відповіла Екстрава.

- У нас було стільки пригод! - захоплено вимовила Лора.

- Так, якби ти був з нами, то шокувався тоді, чого ми сюди так швидко (але довго) повернулися! - захоплено сказала Шрінкі Куя Яну.

- Гм... Розумію, - почав розуміти Куя Ян. - Ви, напевно, повернулися з перемогою?

- Ні, ми тільки почали цю перемогу, - відмовила Екстрава. - Але незабаром. У нас сталася велика проблема.

- Яка? - почав хвилюватися Куя Ян. - Злодії хочуть вкрасти наші картини з усього міста?!

- Ні, ти усе не так зрозумів! - зупинила його Лора, побачивши, що він схопився зубами за свою картину. - У нас сталася світова проблема: нас хочуть вбити з цього світу.

Куя Ян впав у розпач. У нього не було й слів про це сказати. Він тільки відкрив ріт від здивування, а потім промовив:

- Вбити? Та цього не може бути! Як таке можливо? Хто таке сказав?

- Нам сказав Страж Стародавніх про цю історію та чаклуна на ім'я Джон Біцепс, що вирішив це зробити на ближайчі дні, - відповіла Джаліна на запитання. - Але ми по дорозі тобі розповімо цю історію.

- Добре, добре, - притримав її Куя Ян, розуміючи, про що вона хоче сказати. - Зрозумів, про що ви мені зараз скажете. Ітак, нам треба готуватися до цієї вирішальної битви, але як, якщо у нас з вами немає спеціальних сил?

- Кожний вже має свою власну силу, - промовила Екстрава, посміхаючись. - Наприклад, Джаліна: вона має з собою квітку Ейфорії, яку вона використовує для створення добра; а Вазербайт використовує темну силу... Архідона! Чи не так, Вазербайте? - звернулася вона до нього.

Вазербайт підняв руку, у якому й справді з'явилася темна сила Архідона.

- Саме так, Екстраво, - погодився він.

- Бачиш, які ми маємо разом сили, - сказала Екстрава Куя Яну. - І ти повинен їх мати.

- Мати? - здивовано промовив Куя Ян, й подивився на свою картину, яку він сьогодні малював на свій улюблений конкурс. Спочатку він хотів відмовитись від пропозиції Екстрави, але він не витримав, й сказав:

- Гаразд. Мабуть, ви були праві. Я маю свої власні сили! - з цими словами, він підкинув свою картину, на якій було намальовано килим, й він справді полетів як реальний! Просто диво, а не якась казка! Картина летіла так по-справжньому, що Екстрава та її друзі відкрили свої рти від здивування.

- Що?! - не змогла повірити своїм очам Екстрава. Вона на власних очах бачила, як картина Куя Яна літала, як справжній килим.

Коли картина спустилася на руки Куя Яна, він промовив:

- Бачу, що ви дуже здивовані цим видінням. Але пам'ятайте: видіння - це те, що ти бачиш навкруги: або щось реальне, або щось несправжнє.

Каліко хотіла вигукнути слово "Ура", та вона тільки змогла лише спитати:

- Цікава картина-килим. А можна й мені спробувати?

- Звичайно, - погодився Куя Ян. - Я поділюся своїми картинами-килимами з усіма. Я зараз повернуся.

Він пішов у свою залу, де через кілька секунд, вийшов з сімома своїми картинами-килимами.

- Тримайте, - сказав Куя Ян героям, подаючи їм свої літаючі картини. - Кожному вистачить. Не хвилюйтеся.

Кожний взяв по своїй літаючій картині, і як вони встали на неї, так й ледве не впали, бо злякалися. Серед них, не злякалися (але трохи): Екстрава, Принцеса Крейз, Джаліна, Шрінкі та Вазербайт. Оскільки Лора та Каліко - кішки, то вони не любили висоту, коли біля них немає опори (маю на увазі: дерево).

- Вау! - здивувалася Екстрава, стараючись втримати свою рівновагу. - Як чудесно!

- Ві-і-і-і-і-і-і-і-і-і! - раділа Шрінкі, коли літала на літаючому килимі.

- Ух... Ледве не впала, - зітхнула Принцеса Крейз.

- Але, це ж класно! - сказала Джаліна, радіючи цьому. - Дивіться, я навчилася тримати рівновагу!

- Це добре, що ти навчилася літати на літаючій картині, - спокійним, щасливим голосом, погодився Куя Ян. Він подивився на Лору та Каліко:

- Бачу, що ті ще не навчилися літати на літаючій картині.

Лора (щоб не впасти з літаючої картини) сіла на картину й схопилася за нього кігтями.

- Не розумію, як тут взагалі керувати цією літаючою картиною, - промовила вона, все більш трусячись від страху.

Каліко, яка трималася за літаючу картину своїми лапами (бо вона майже падала з неї), спитала Куя Яна:

- Скажіть, а ця картина так і буде підніматися угору? Просто мені якось страшно.

- Звісно, ні, - відповів Куя Ян. - Воно лиш підніметься на певну йому висоту, а там він вже полетить.

Як сказав Куя Ян, картина-килим й справді зупинилася на певній висоті, і почала літати. Це злякало Каліко.