Розділ 16. Повторна зустріч з Вазербайтом

Екстрава та її друзі продовжували свою подорож до Мертвого Каньйону, надіючись, що вони не потраплять у якусь пастку через гущавину лісу. Але вони марно надіялися. І ось чому.

Відійшовши від фіолетового поля на кілька кілометрів, Екстрава першою почула шурхіт у кущах.

- Ш-ш-ш... - прошептіла вона. - Я щось чую.

- Що саме? - зацікавилася Шрінкі.

- Поки не знаю, - відповіла Екстрава, придивляючись до кожного кущика, що був біля неї. - Можливо, це щось не те, як...

Не встигла вона й договорити, як тільки хтось з кущів крикне:

- Гроші!

Екстрава та її друзі зупинилися на мить.

- Що це було? - схвильовано спитала Каліко.

- Я не знаю! - не змогла зрозуміти Екстрава, дивлячись у сторони. - Схоже на голос однойменної людини!

- Якої? - спитала Джаліна, цікавлячись.

Але тут було не до питань. З кущів вискочив пірат, який постійно казав лише одне слово: гроші. І ви думаєте, що він просто так сидів у цих кущах, щоб напасти на наших друзів? А от і ні! Це ж портальний ліс - він перемістить кожну істоту зі світу у світ, з минулого у майбутнє, з місця на місце. Але зараз не про це. Дізнаєтеся, коли ми дійдемо до розділу, у якому маємо зустріти Джона Крюгера. А зараз продовжуємо.

Пірат дивився туди-сюди, не дивлячись на друзів, і крикнув:

- Гроші! - і побіг у кущі, де й зник.

Це здивувало Екстраву:

- І що це було?

- Не знаю, - відповіла Принцеса Крейз. - Просто якісь дурні тут ходять, а потім у брехні себе визнають. Можливо, це лише початок цієї подорожі. Ходімо.

Дивуючись, Екстрава та її друзі продовжили свою подорож. Але їм тут було не до радощів: у цю ж мить, Екстрава знову почула якийсь шурхіт (тепер, він був біля сосни).

- Та, що ж це таке? - не змогла зрозуміти вона.

- Щось трапилось, Екстраво? - спитала її Лора.

- Я щось дивне у цьому лісі чую, але не можу зрозуміти: хто ж це, і звідки він, - відповіла Екстрава.

- Може, це щось жахливе? Наприклад: чудовисько, - запропонувала Принцеса Крейз.

Від цих слів, Каліко від жаху стрибнула на її плечі.

- Чудовисько? - злякалась вона. - Та я їх взагалі боюся!

- Каліко, не хвилюйся, - заспокоїла її Екстрава. - Немає тут ніяких чудовиськ. Якби вони тут були, то ми б почали боротися з ними. А так, оскільки це портальний ліс (якщо так каже Страж Стародавніх), навряд чи ми зможемо їх тут побачити.

З сосни з'явилася людина, яка була детективом.

- Цікаво, куди дівся той злочинець? - думав він, й крикнув: - Зрозуміло! Треба йти тільки вперед! - і показуючи пальцем вперед, зник в кущах.

Це здивувало Екстраву:

- Людина? Цікаво... Гм... Здається, тут треба через сосни та кущі вибиратися з цього лісу.

- Ти знущаєшся?! - розізлилася Джаліна. - Страж Стародавніх сказав, що ми повинні знову зустрінутися з Вазербайтом, а не починати якісь пригоди!

- Та гаразд, друзі, - махнула рукою Екстрава. - Що там: помандрувати чи що неможна? Це ж так весело, повірте мені!

- А на мою думку, що там буде лише пастка злодіїв, - знехтувала Шрінкі.

- Шрінкі, ти все вигадуєш, - казала Екстрава. - Не треба цього. Треба навпаки: радіти, що ми потрапили у ліс, через який можна потрапити у пригоди та світи! Ходімо!

Друзі не відмовились від слів Екстрави. Вони усе таки вирішили подивитися, що ховається за кущами та соснами у цьому лісі, і чи знайдуть вони там Вазербайта, що розповідав їм про Ключ Душі, який знаходився у Місті Скель.

Екстрава зайшла першою у кущі, де вона зустріла якусь дорогу, покриту каменями, а там вже й воїнів, які воювали у Другій Світовій Війні.

- Чого ти стріляєш?! - кричав воїн іншому воїну.

- Але ж там американці! - відповів воїн іншому воїну. - А я їх хочу вбити!

- Вб'єш американців, — і вони тебе вб'ють, - засмученим голосом відповів воїн. - До чого ми дожилися? - і гірко заплакав.

- ЯДЕРНА БОМБА!!!!! - крикнув з усього крику воїн, і як взірветься вона!... БА-БАХ!!! Так, і зносить вона й воїнів, й інших, хто там побував. Хвиля ядерної бомби дотягнулася й до наших друзів, але вони швидко вийшли з того жахливого світу, бо злякалися.

- Що це було?! - злякано спитала Каліко, незрозумівши нічого.

- Не знаю, - не змогла зрозуміти Екстрава. - Мабуть, ми потрапили у світ, в якому коїться жахлива війна. Не знаю навіть, що таке ядерна бомба та світова війна, але ми будемо в наступний раз дуже обережними, бо цей ліс невідомо куди затягне нас.

Екстрава та її друзі знову занурилися у ці кущі, де зустріли пекельне пекло: усе було покрите одним вогнем, лилася лава з кратерів, літали у повітрі демони. Вони як раз побачили наших друзів у майже згорілих кущах.

- Люди?! Рослини?! Тварини?! - розізлився він, коли побачив їх. - Та як ви смієте!!! - і кинув на них тризуб, який тримав у руках. Ті змогли вчасно вилізти з цього жаху, і Екстрава остаточно сказала:

- Краще підемо через сосну! Можливо, там буде вихід з цього лісу і ми зможемо зустрінути Вазербайта.

Екстрава підійшла до сосни й хотіла залісти на неї, але вона була не дуже вправною у лізаннях дерев, тому зісковзнула й пішла за сосну, а не через неї. Глянувши за сосну, у Принцеси Крейз відкрився рот від здивування.

- Вона зникла! - промовила вона, майже відкриваючи свій ріт. - Де вона?

- Он вона! - крикнула Лора, показуючи пальцем угору на Екстраву, що стояла на вітці.

Екстрава була вже на вітці, коли пішла за сосну, і подивившись униз, ледве не впала з неї та крикнула з переляку, тримаючись за сосну:

- Рятуйте! Мені страшно!

Лора, яка була дуже сміливою кішечкою, одразу полізла рятувати свою найкращу подругу.

- Я допоможу тобі, Екстраво! - крикнула вона, хапаючись сильніше за сосну своїми кігтями.

Схопивши Екстраву за руку, вона обережно спустила її на землю, і вона подякувала Лорі за допомогу.

- Що ж, друзі, - звернулася Екстрава до своїх друзів. - Тепер, будемо ще більш обережнішими, бо цей ліс дуже дивний, й тому, завжди може нас привести у халепу. Ходімо!