Розділ 16. Повторна зустріч з Вазербайтом

Екстрава та її друзі продовжували свою подорож до Мертвого Каньйону, надіючись, що вони не потраплять у якусь пастку через гущавину лісу. Але вони марно надіялися. І ось чому.
Відійшовши від фіолетового поля на кілька кілометрів, Екстрава першою почула шурхіт у кущах.
- Ш-ш-ш... - прошептіла вона. - Я щось чую.
- Що саме? - зацікавилася Шрінкі.
- Поки не знаю, - відповіла Екстрава, придивляючись до кожного кущика, що був біля неї. - Можливо, це щось не те, як...
Не встигла вона й договорити, як тільки хтось з кущів крикне:
- Гроші!
Екстрава та її друзі зупинилися на мить.
- Що це було? - схвильовано спитала Каліко.
- Я не знаю! - не змогла зрозуміти Екстрава, дивлячись у сторони. - Схоже на голос однойменної людини!
- Якої? - спитала Джаліна, цікавлячись.
Але тут було не до питань. З кущів вискочив пірат, який постійно казав лише одне слово: гроші. І ви думаєте, що він просто так сидів у цих кущах, щоб напасти на наших друзів? А от і ні! Це ж портальний ліс - він перемістить кожну істоту зі світу у світ, з минулого у майбутнє, з місця на місце. Але зараз не про це. Дізнаєтеся, коли ми дійдемо до розділу, у якому маємо зустріти Джона Крюгера. А зараз продовжуємо.
Пірат дивився туди-сюди, не дивлячись на друзів, і крикнув:
- Гроші! - і побіг у кущі, де й зник.
Це здивувало Екстраву:
- І що це було?
- Не знаю, - відповіла Принцеса Крейз. - Просто якісь дурні тут ходять, а потім у брехні себе визнають. Можливо, це лише початок цієї подорожі. Ходімо.
Дивуючись, Екстрава та її друзі продовжили свою подорож. Але їм тут було не до радощів: у цю ж мить, Екстрава знову почула якийсь шурхіт (тепер, він був біля сосни).
- Та, що ж це таке? - не змогла зрозуміти вона.
- Щось трапилось, Екстраво? - спитала її Лора.
- Я щось дивне у цьому лісі чую, але не можу зрозуміти: хто ж це, і звідки він, - відповіла Екстрава.
- Може, це щось жахливе? Наприклад: чудовисько, - запропонувала Принцеса Крейз.
Від цих слів, Каліко від жаху стрибнула на її плечі.
- Чудовисько? - злякалась вона. - Та я їх взагалі боюся!
- Каліко, не хвилюйся, - заспокоїла її Екстрава. - Немає тут ніяких чудовиськ. Якби вони тут були, то ми б почали боротися з ними. А так, оскільки це портальний ліс (якщо так каже Страж Стародавніх), навряд чи ми зможемо їх тут побачити.
З сосни з'явилася людина, яка була детективом.
- Цікаво, куди дівся той злочинець? - думав він, й крикнув: - Зрозуміло! Треба йти тільки вперед! - і показуючи пальцем вперед, зник в кущах.
Це здивувало Екстраву:
- Людина? Цікаво... Гм... Здається, тут треба через сосни та кущі вибиратися з цього лісу.
- Ти знущаєшся?! - розізлилася Джаліна. - Страж Стародавніх сказав, що ми повинні знову зустрінутися з Вазербайтом, а не починати якісь пригоди!
- Та гаразд, друзі, - махнула рукою Екстрава. - Що там: помандрувати чи що неможна? Це ж так весело, повірте мені!
- А на мою думку, що там буде лише пастка злодіїв, - знехтувала Шрінкі.
- Шрінкі, ти все вигадуєш, - казала Екстрава. - Не треба цього. Треба навпаки: радіти, що ми потрапили у ліс, через який можна потрапити у пригоди та світи! Ходімо!
Друзі не відмовились від слів Екстрави. Вони усе таки вирішили подивитися, що ховається за кущами та соснами у цьому лісі, і чи знайдуть вони там Вазербайта, що розповідав їм про Ключ Душі, який знаходився у Місті Скель.
Екстрава зайшла першою у кущі, де вона зустріла якусь дорогу, покриту каменями, а там вже й воїнів, які воювали у Другій Світовій Війні.
- Чого ти стріляєш?! - кричав воїн іншому воїну.
- Але ж там американці! - відповів воїн іншому воїну. - А я їх хочу вбити!
- Вб'єш американців, — і вони тебе вб'ють, - засмученим голосом відповів воїн. - До чого ми дожилися? - і гірко заплакав.
- ЯДЕРНА БОМБА!!!!! - крикнув з усього крику воїн, і як взірветься вона!... БА-БАХ!!! Так, і зносить вона й воїнів, й інших, хто там побував. Хвиля ядерної бомби дотягнулася й до наших друзів, але вони швидко вийшли з того жахливого світу, бо злякалися.
- Що це було?! - злякано спитала Каліко, незрозумівши нічого.
- Не знаю, - не змогла зрозуміти Екстрава. - Мабуть, ми потрапили у світ, в якому коїться жахлива війна. Не знаю навіть, що таке ядерна бомба та світова війна, але ми будемо в наступний раз дуже обережними, бо цей ліс невідомо куди затягне нас.
Екстрава та її друзі знову занурилися у ці кущі, де зустріли пекельне пекло: усе було покрите одним вогнем, лилася лава з кратерів, літали у повітрі демони. Вони як раз побачили наших друзів у майже згорілих кущах.
- Люди?! Рослини?! Тварини?! - розізлився він, коли побачив їх. - Та як ви смієте!!! - і кинув на них тризуб, який тримав у руках. Ті змогли вчасно вилізти з цього жаху, і Екстрава остаточно сказала:
- Краще підемо через сосну! Можливо, там буде вихід з цього лісу і ми зможемо зустрінути Вазербайта.
Екстрава підійшла до сосни й хотіла залісти на неї, але вона була не дуже вправною у лізаннях дерев, тому зісковзнула й пішла за сосну, а не через неї. Глянувши за сосну, у Принцеси Крейз відкрився рот від здивування.
- Вона зникла! - промовила вона, майже відкриваючи свій ріт. - Де вона?
- Он вона! - крикнула Лора, показуючи пальцем угору на Екстраву, що стояла на вітці.
Екстрава була вже на вітці, коли пішла за сосну, і подивившись униз, ледве не впала з неї та крикнула з переляку, тримаючись за сосну:
- Рятуйте! Мені страшно!
Лора, яка була дуже сміливою кішечкою, одразу полізла рятувати свою найкращу подругу.
- Я допоможу тобі, Екстраво! - крикнула вона, хапаючись сильніше за сосну своїми кігтями.
Схопивши Екстраву за руку, вона обережно спустила її на землю, і вона подякувала Лорі за допомогу.
- Що ж, друзі, - звернулася Екстрава до своїх друзів. - Тепер, будемо ще більш обережнішими, бо цей ліс дуже дивний, й тому, завжди може нас привести у халепу. Ходімо!
Усі рішуче пішли за Екстравою, яка підійшла до іншої сосни. Вона була дедалі більшою, ніж ця, за яку переходила Екстрава. Коли усі підійшли за Екстравою, до іншої сосни, та сказала:
- Що ж, друзі, ходімо! На нас чекають великі пригоди!
Не встигла вона навіть й кроку зробити, як її зупинила Принцеса Крейз:
- Почекай! Навіщо так спішити? Ти ж пам'ятаєш, як ти випадково потрапила на вершину сосни, а не в якомусь іншому місці.
- Ой, Принцесо Крейз, не вигадуй! - махнула їй Екстрава. - Ти ж знаєш, що це портальний ліс, й про нього нам невідомо взагалі. От, знайдемо Вазербайта з Куєю Яном, — побачимо згодом й Джона Крюгера. Усе ж ще попереду, друзі!
Екстрава зайшла першою за сосну, де за нею повелися друзі. Вона потрапила до місця, у якому двоє стариків біля будинку сварилися за гроші.
- Я знаю, що це ти вкрав мої гроші! Тому, не вигадуй! - казав перший дід.
- Та що ти вигадуєш?! Я у тебе нічого не крав! - відмахнувся другий дід.
- Тоді, де гроші? - почав допитувати перший дід. - ГА?! Де вони?... ДЕ ВОНИ?! - він схопив другого діда, й з усього психу трусив його. - Де ті чортові гроші, які я тобі віддавав?! ГА?! Признавайся!
- Я їх не крав! - відказав другий дід, поки він з першим не почав величезну бійку.
Щоб тут не було ще й бійок з іншими, хто сюди потрапив, Екстрава та її друзі вийшли з того місця за сосну, і вирішили подивитися, що коїться за іншою стороною сосни. Коли вона зайшла з друзями за сосну в іншу сторону, повсюди було видно лише одні кущі.
"А це що за місце, де лише одні кущі ростуть?" - подумала Екстрава. - "І де вихід?"
Вона пішла з друзями по кущам, а далі ледве не впала з кратеру, бо пройшовши кілька секунд пішки, вони натрапили на якесь незвідане місце, де коївся шторм.
- Краще, підемо собі назад, - вирішила Екстрава, і з друзями вона повернулася до тієї сосни, з якої заходила, але вона потрапила не в те місце, у якому вони були раніше, а прямо в якомусь іншому місці, де знову ж таки росли кущі.
- Та що ж це таке? - не змогла зрозуміти Екстрава, дивуючись такій несподіванці. - З яких тих пір, ми вже з'явилися не у своєму місці?
Вона пішла уперед, відриваючи деякі коріння кущ, щоб було видно дорогу.
- Екстраво, може, годі? - наполягала Джаліна. - Ми вже ітак ходимо по незвіданим місцям чи світам, а квітка Ейфорії в цьому не допомагає!
- Так, - погодилась Шрінкі. - Краще б не йшла за сосну, бо було б ще й лихо з тобою.
- Та годі вам, друзі! - усе одно відмахувала Екстрава. - Ми на правильному шляху. Просто ви мені заздрите, що я звідси не знайду вихід. А ми вже близько до виходу, от побачите.
І справді: як казала Екстрава, вона усе-таки вийшла з тих врешті-решт кущів, а там спитала:
- Тепер, цікаво: куди ж нам йти, і як ми сюди потрапили?
- Ви до мене зараз звертаєтеся? - спитав один загадковий голос. Це був Вазербайт — та сама велика рослина-чудовисько з темно-синіми пелюстками, що сяяли різними відтінками.
- Вазербайт? - здивовано промовила Екстрава, коли побачила його тут знову. - Це ти?
- Так, саме я, - відповів лагідним, спокійним голосом Вазербайт. - Той самий, що казав вам про Ключ Душі, який знаходився у Місті Скель.
- Ого! - здивовано промовила Лора. - Та це ж неймовірно, що ми знову зустрілися! А отже, й готові починати нові пригоди!
- Які пригоди? - незрозумів Вазербайт. - Куди ви так збираєтеся?
- Ой, пробач, що не сказала на початку, Вазербайте! - вибачилась Екстрава, й пояснила:
- Ми ідемо до Мертвого Каньйону.
У Вазербайта впала посмішка.
- До Мертвого Каньйону? - здивовано промовив він, хвилюючись. - Та там же небезпечно!
- Звідки ти це знаєш?! - здивувалася Шрінкі, коли почула це.
- Бо ідуть чутки по світу (на мою думку), що злий чаклун Джон Біцепс хоче знищити цей світ, у якому живуть лише одні нездари, - відповів з поясненням Вазербайт.
- Нездари?! - розізлилася Каліко, почувши це. - Тобто, Джон Біцепс каже, що ми нездари?! Ух, я його як кігтями зацарапаю!...
Екстрава схопила Каліко за ліву руку, а інші (окрім Вазербайта) — за праву.
- Заспокойся, Каліко! - старалася заспокоїти її Екстрава. - Ще рано з кимось битися! Прийдемо до Мертвого Каньйону, — там й поб'єшся.
- Гаразд, - спокійно відповіла Каліко. - Але, щоб я не чула тих слів про нездар!
Каліко відпустили, а Вазербайт запитав:
- Чекайте, а ви взагалі знаєте, що таке портальний ліс? Бо ви так не зможете потрапити до Мертвого Каньйону, якщо не орієнтуватися на місцевості.
- На жаль, ні, - відповіла Екстрава. - А що? Ти щось знаєш про цей ліс? - зацікавилася вона.
- Так, щось я трохи про нього знаю, - відповів Вазербайт. - Але я розповім це по дорозі. Ходімо, бо невідома дорога на нас чекає.
Усі пішли за Вазербайтом, де він почав розповідати про свої знання з портального лісу:
- Портальний ліс — це ліс, через який можна потрапити у майбутнє чи минуле нашого чи інших світів. Звісно, ці світи можуть відрізнятися від тих, що у нас є, але ми стараємося не потрапляти у пастки деяких порталів, бо вони нас тільки вб'ють, ніж врятують. Доречі, коли я ще був дитиною, мій тато ходив у цей ліс по гриби. Але він їх не знайшов. Він лише заблукав у деяких портальних кущах, а там впав у кратер вулкана, де й зник раз і назавжди.
- Не може бути! - злякано вигукнула Екстрава.
- Так, - погодився з цим Вазербайт. - Це правда. Ніхто, окрім правди, не зможе іншого сказати...
- Зачекай, а як ти дізнався, що твого тата вбили у кратері вулкана? - зацікавилася Шрінкі.
- Наш сусід розповів про це, коли прогулювався цим лісом, а там, серед кущів й почув цей голос, - відповів Вазербайт. - От, він цю історію й доповів нам.
- А скажіть, Вазербайте, що ви ще знаєте про портальний ліс? - запитала з цікавістю Джаліна.
- Поки що, невідомо, - відказав Вазербайт. - Я не дуже знайомий з цим лісом, бо я сюди взагалі заходив на пошуки лаванди. Я хотів з неї зробити одне зілля, що допомогло б деяким рослинам жити далі без смерті.
- Та ви геній, Вазербайте! - сказала з захопленням Принцеса Крейз. - Жити рослинам, — це як допомагати бідним людям у подарунок.
- Так, - погодилась Шрінкі. - Ви дуже вправна істота, Вазербайте!
- Дякую за підтримку, - подякував Вазербайт. - Але, нам зараз треба рушати до Мертвого Каньйону.
- Так! - погодилася з цим Екстрава. - Знайдемо Куя Яна, зустрінемось з Джоном Крюгером, і нарешті будемо ціляком у Мертвому Каньйоні! На нас чекають великі пригоди! Повний вперед!
Так Екстрава та її друзі, змогли знайти Вазербайта, який став їхнім найкращим другом, що знав усе про зілля та магію, й про те, що коїлося у їхньому світі (майже так само, як і наша Джаліна з ФНАФ-Міста). Разом вони були готові до нових пригод, які чекають на них попереду. Звісно, ще було далеко до цих пригод, але герої не здавалися. Вони продовжували свою подорож через портальний ліс, й були готові до нових вражень та знань, незважаючи на небезпеки й випробування, що чекало їх у майбутньому.