8

- І як мені сьогодні йти в офіс? - цілком серйозно запитав він.
- А ти не йди, - почала придумувати дівчина, - скажи що в тебе грип.
Джек змовчав. Тільки окинув Мімі поглядом котячих смарагдових очей.
- Тобі потрібно напевне буде піти зі мною, - заявила дівчина пильно глянувши йому в очі, - щось ти занадто стаєш схожий на кота!
- Щось не так? - з цим запитанням Джек схопив і пристально глянув у люстерко, - ти ж казала, що більше нічого не буде.
Та замість відповіді Мімі швидко вибігла з кімнати і принесла стакан крижаної води.
- Випий і заспокойся. - простягнула вона йому стакан, дивлячись на його червоне обличчя наповнене злістю.

Поки Джек говорив по телефону, Мімі зібрала трішки їжі з холодильника і повернулась до кімнати.
- Ходімо зі мною! - сказала дівчина і схопивши за руку, потягла його за собою до шафи.  Він навіть не встиг посперечатися. А тоді дівчина різко відчинила її дверцята і полізла в середину, не відпускаючи Джека.

Через мить друзі були в кімнаті, яка була копією тієї, з якої вони полізли в шафу. Навіть речі Джека, постіль повністю відображали її. Ніби вони досі залишались в квартирі. Хлопець був вражений, та старався цього не показувати.
- Це ілюзія.- заговорила Мімі, споглядаючи здивування хлопця, який роздивлявся все навколо.
- А там що, - запитав друг показуючи на двері з кімнати, - продовження квартири?
Та тільки він запитав, як за дверима роздались моторошні звуки.
- Тихо. - прошепотіла подруга приклавши вказівного пальця до своїх губ. 
Тоді підійшла до дверей і спробувала їх розкрити.Від легкого доторку, вони відчинилися. А за мить з них полилось яскраве сліпуче червоне  сяйво, що заполонило кімнату.
- Закрий очі,- почала кричати дівчина глянувши на нього, - бо більше ніколи не зможеш бачити!
Та натомість хлопець підскочив до дверей, і різким помахом руки захлопнув їх. 
- Навіщо ти це зробив? - обурилася Мімі, яка від неочікуваності не встигла його зупинити.
- А що це було? - поцікавився Джек не зважаючи на її обурення.
- Червоне сонце. - відповіла подруга вздихнувши. 
- А чому ти хотіла, щоб я закрив очі, - продовжував запитання хлопець, - а сама навіть не збиралася цього робити?
- Бо ти міг осліпнути від незвички, - продовжувала Мімі на секунду замовчавши, - коли натомість  в мене імунітет.
- Імунітет? - перепитав Джек.
- Так! У всіх місцевих він є! - підтвердила ще раз дівчина.
- А що ж там окрім сонця? Що то були за звуки? - продовжував засипати питаннями хлопець.
- Місцеві жителі займаються своїми справами.- відповіла Мімі.
- А що за моторошні звуки? - перепитав хлопець.
- Потрібно вже виходити звідси.- сказала дівчина проігнорувавши запитання.
Потім підійшла до дверей і зачекала декілька хвилин в тиші. Тоді подруга простягнула руку до ручки дверей і відкрила їх. Джек вже був готовий закрити очі, але за ними був ясний погожий день. Там вже не було червоного сонця.

- Де воно поділося? - запитав здивовано хлопець, показуючи рукою у двері на погожий день.
- То теж була ілюзія, - відповіла Мімі, - так би мовити захист від непроханих гостей.
- А що ж тоді тут справжнє? - запитав Джек.
- Ти і я, - відповіла спокійно подруга, поглянувши йому в очі, - а тепер ходімо.