7

   Джек викликав таксі, адже йому пошвидше хотілося дістатися додому.
 Не минуло і години, як він вже підіймався в ліфті на свій поверх. Вийшовши з нього, хлопець зробив декілька кроків до квартири і завмер. Він не знав, що на нього чекає за дверима. Та із-за дверей не було чутно ні єдиного звуку. Тоді господар взявся за дверну ручку і спробував відчинити вхідні двері. На його подив було не зачинено. Джек повільно і якомога тихіше привідкрив двері і ввійшов всередину. Відразу на тумбочці в коридорі він побачив свої ключі і записку, в якій було написано: " - Я пішла додому. Зірку забрала з собою. До речі кумедне ім'я. Буду вранці звичним способом. Спи спокійно. P.S. Я приготувала тобі вечерю на знак вдячності по догляду за Зіркою."
    Дочитавши, Джек закрив вхідні двері і знявши верхній одяг направився в кухню. На столі він побачив запіканку, суп з овочами і ще гарячий чай, який з якого ішла пара. Все це швидко з'ївши хлопець направився відпочивати, адже ледве тримався на ногах.
    Вранці він прокинувся від дивного крику і дикого реву. Це була Мімі. Хлопець був дещо збентежений її появі, але не придав цьому значення, адже вже дещо звик. Вона намагалася закрити двері шафи перед Зіркою, що так і рвалася за нею вслід.
- Чого ти його стримуєш ? - запитав Джек.
- Бо це не Тіто, - почала Мімі, - тобі ж як ти його назвав - Зірка.
- А хто ? - запитав Джек з неприхованою цікавістю і легким острахом.
- Спершу допоможи, - попросила Мімі ледве стримуючи дверцята, - а потім скажу.
Тоді хлопець сміливо підскочив, адже він був у вчорашньому одязі і різко спробував захлопнути шафу. І в нього це вийшло настільки, що дівчина ледве встигла відскочити в сторону.
Коли із шафи більше нічого не виривалось, Джек і Мімі нарешті видихнути з полегшенням.
- То хто ж це, - почав Джек, - чи що ж це було ?
Мімі поглянула серйозно в очі хлопця і ледве стримала сміх.
- Що таке? - з нерозумінням поцікавився хлопець дивлячись на реакцію Мімі.
- Ти з'їв те, що я приготувала ? - запитала вона на перший погляд серйозно, але це прозвучало дещо з сарказмом.
- Ну так, - погодився він, - до речі, було дуже смачно.
- Здається, я злегка перестаралась ! - продовжувала говорити Мімі і не зводити очей з обличчя Джека. Тоді це його ще більше насторожило.
- Присядь. - попросила Мімі і кудись вибігла. Вона повернулася з люстерком.
Та перш ніж дівчина простягнула люстерко Джеку, вона заявила:
- Так треба було!
Поглянувши в люстерко хлопець оторопів.
- Це що таке ? - почав він, - що за борода ? А вуса звідки ?

- Я трішки перестаралась, - констатувала дівчина, - мали бути тільки вуса.
- І що ж тоді не так?, - почав допи туватись Джек, - сподіваюсь у мене більше нічого не зміниться?
- Напевне щось не так з пропорціями зілля. - почала заспокоювати його Мімі, з легкою усмішкою, - але через кілька днів все минеться!
- Та навіщо взагалі було це робити?! - почав кричати хлопець.
- Хотіла спробувати зробити тебе одним із нас, - видихнула подруга.
- І як мені сьогодні йти в офіс? - цілком серйозно запитав він.
- А ти не йди, - почала придумувати дівчина, - скажи що в тебе грип.
Джек змовчав. Тільки окинув Мімі поглядом котячих смарагдових очей.
- Тобі потрібно напевне буде піти зі мною, - заявила дівчина пильно глянувши йому в очі, - щось ти занадто стаєш схожий на кота!
- Щось не так? - з цим запитанням Джек схопив і пристально глянув у люстерко, - ти ж казала, що більше нічого не буде.
Та замість відповіді Мімі швидко вибігла з кімнати і принесла стакан крижаної води.
- Випий і заспокойся. - простягнула вона йому стакан, дивлячись на його червоне обличчя наповнене злістю.
Він випив воду, і потім зателефонував Кларіссі, вдаючи хворого. Та не дуже повірила в його казочки, але погодилась доробити презентацію і віднести начальнику її замість нього.