6

   Там він і пробув до самого ранку. Прийшовши до тями він побачив що шафа закрита. Хлопець підвівся і тримаючись за голову підійшов до шафи. Відчинивши і зачинивши її декілька раз, він побачив  там лише свої речі. 

   Тоді Джек переодягнувся і пішов на кухню. Адже тепер йому й справді потрібне було болезаспокійливе. 

   Зробивши міцної кави і два бутерброди, Джек все швидко з'їв і випив таблетку. Потім зателефонував Сему, адже було близько десятої. А друзі вже дзвонили неодноразово.      

   - Привіт, Семе! - привітався Джек почувши, що той ввімкнув телефон.   

   -Привіт! -  відповів Сем.

   -Ти де? - на задньому фоні пролунав роздратований голос Кларіси.
   - За годину буду! - відповів Джек і вимкнув телефон.
   Хлопець швидко зібрався, і вже через годину виходив з трамваю, на зупинці неподалік від офісу. Йому залишалось лишень дійти до парадного входу,як він побачив силует, що давно забув.

   Це була та дівчина, що вранці втекла з його квартири  декілька тижнів назад. Вона стояла біля парадного входу. Та цього разу вона виглядала інакше. 

   Дівчина була в діловому костюмі коралового кольору. Її руде волосся вільно спадало з плечей і виблискувало так, ніби в ньому застигли краплинки роси.

   Джек на секунду завмер  роздивляючись її, а потім спробував проскочити мимо неї. 
  Та тільки дівчина його побачила, як одразу направилась до нього.

  -Привіт! - привіталась вона, ставши впритул перед ним і усміхнулась.  

  - Ти хто? Ти що тут робиш? - запитав Джек з неприхованою цікавістю, стараючись обійти співбесідницю. 

  -Чекаю на тебе! - відповіла вона.
  - А чому тут? - запитав Джек залишаючи її позаду. Адже зараз його цікавив лише проект.
  - Як поживає моя улюблениця, - почала вона і добавила, - ти її годуєш?
  - То це твоє пекельне створіння? - запитав і утвердив Джек обернувшись і поглянувши на неї якомога розлюченіше. Та це в нього ледве вийшло.
  На мить її очі стали котячими, і Джеку навіть здалося, що в неї з'явились котячі вуса.
  На мить він зловив себе на думці, що починає звикати до того, що з ним відбувається.     

  - Зустрінемось вдома! - відповіла та, прокрутивши на пальці ключі від квартири.
  - Але коли ти встигла? - з недорозумінням запитав Джек, коли вона віддалялась від нього. Та дівчина не відповіла. А хлопець стояв як вкопаний декілька секунд, а потім розвернувся йти і почув вслід:
   - До речі Джеку,- пролунав голос на всю вулицю,- мене звати  Мімі. Запам'ятай! Це тобі знадобиться!
  З цими словами Мімі зникла за поворотом, а Джек нарешті ввійшов до будівлі.Пред'явивши пропуск він швидко дістався кабінету. 

  Та коли Джеку було декілька кроків до кабінету він почув з нього крики. Тому не поспішав заходити. Декілька секунд постоявши під дверима, він зрозумів, що його друзі грають в комп'ютерні ігри. Тоді він постукав у двері і звуки зникли.

   Хлопець відкрив двері і швидко ввійшовши, захлопнув їх за собою.
   -Привіт! - сказав він, - я вас що налякав?
   -Джек,- почала Кларіса з напором, - де тебе носило?
    -Да, точно! - підняв голову від ноутбука Сем.     

    -І що це за дівчина? - запитала Кларіса з як їй здавалось прихованою цікавістю.
   -Яка? - у відповідь запитав Джек вдаючи якомога безтурботний вигляд.
  - Яку звати Мімі, - почав відповідати Ден, нарешті відвернувшись від вікна з чашкою гарячої кави, - і яка чекає тебе вдома.
   - То я був правий?! - сказав Сем переможно усміхнувшись. Тоді він поглянув в очі Джека і знову почав щось друкувати на комп'ютері.
  - Коли ти нас познайомиш? - запитав Ден.

  - Навіщо, - почав Джек, - щоб ви налякали її своїми питаннями?!
Він вирішив їм підіграти. Розумівши, що це буде простіше, ніж переконати, що Мімі не його дівчина.
  - Бо ми твої найкращі друзі! - відповіла  Кларіса 
  - Ти ж знаєш, - злегка роздратувався Сем, - ми так просто не відчепимось. Він знову подивився на друзів і вимкнув комп'ютера.
   - Вам немає що робити? - запитав Джек подивившись на кожного і починаючи злитись.
  - Доброго дня! Ви вже закінчуєте проект?! - запитав їх безпосередній керівник увійшовши в кабінет, тим самим перебивши їхню розмову.
  - Доброго дня! - привітались вони.
  -  Патріку Девідсон, - звернулась Кларіса до керівника, - але ж в нас ще є час!
  - Тоді працюйте, - погодився Девідсон і жорстко додав, - а не з'ясовуйте стосунки.
  - А звідки ви дізналися? - запитав здогадуючись Сем, що він просто підслухав.
  - Працюйте, - продовжував Патрік Девідсон проігнорувавши Сема, - а все інше потім! 
 З цими словами він покинув кабінет. Друзі знову залишились наодинці.
  - І справді, - погодився Джек, - давайте працювати. А з Мімі я вас обов'язково познайомлю.
  - Згода! - сказав Сем і увімкнувши комп'ютер знову взявся за роботу. А Ден і Кларіса мовчки приєднались до процесу.  

Коли Джек зрозумів, що всі заспокоїлись, теж видихнув з полегшенням...