1. Зірка морів.

Зірка морів.

Команда висадилась на острів Вермелья, що на архіпелазі Гвінея-Біссау.

Черговий звичайний день капітана Джека та його команди. Як завжди, вони шукали пригод. А де знайти пригоди, як не на таємничому острові, що носить назву Іспанського міста?

Хоча… Не зовсім звичайний.

Не встигли вийти на берег, як потрапили в засідку.

Озброєні люди загородили шлях. Їх було вдвічі більше ( разом з Джеком на острів висадились троє); до того-ж чужинці  тримали напоготові заряджені мушкети та гострі ятагани.

- Ви хто такі? Запитав капітан Джек.

- Я – косар Айкан Бау на прізвисько Чорний Ворон. Ти мав би мене знати, капітане. – Грубо відповів високий вусань в сірому тюрбані.

-  Вибач, я не маю справ з корсарами… - Чемно відмовив Джек, але його чемність не оцінили.

- На твоєму місті я б облишив жарти. Скоро ми передамо тебе Ост-Індській компанії!

Неприємна новина, подумалось Джеку. Він дуже не любив сумнівні компанії, а особливо Східно-Індійську. Щось в них не налагоджувались відносини, як Джек не намагався потоваришувати з представниками Королівського флоту. Проте прапор Джека викликав у них лише лють…

- Мені заплатять золотом по твоїй вазі! – тим часом продовжував вусань. – Проте ніде не сказано, то має бути жива вага чи ні…

Подібні роздуми викликали у Джека апатію. Його команда взагалі шокована була безцеремонністю корсара. Зате Джек вловив в тому бажання переговорів.

- То ти бажаєш золота? Золото, срібло, перлини, рубіни, діаманти…

- Ха! – промовив вусань. – Хто цього не бажає, не може зватися піратом!

В Джеку прокинувся торговець.

- Добре. То й що скажеш? Скільки коштують мої люди? Зверни увагу – я набирав їх в найгірших портах Карибського моря, і тому…

- Перестань, Горобець! Я їх не відпущу навіть якщо Беккету потрібен ти один!

Але Джек не здавався.

- А що, як я запропоную тобі щось набагацько цінніше? Таке що твоєму лорду Беккету й уві сні не насниться? Наприклад, діамант розміром з гарматне ядро?

Айкан Бау впер руки в боки.

- Ти про що?

- А! про Зірку Моря! Про найбільший алмаз, що по великій випадковості якраз на цьому острові… Алмаз в обмін на мене та моїх людей!

Араб не довго міркував. В очах його вже сяяли відблиски діаманта – як ви знаєте, діамантом називають камінь-алмаз після того, як ювелір обробить всі 57 граней каменю. Щоб він сяяв та грав веселковими спалахами при світлі сонця. Бо спочатку алмаз здається просто плавленим шматком скла, і лише після обробки набуває блиску та краси.

- Годиться! Лишень-бо камінь буде в мене, я одразу приберу червоний прапор, аби кораблі Компанії сюди не йшли!

- Чудово! – Джек схопив міцну долоню араба та закріпив домовленість рукостисканням.

***

Джек Горобець, Джошамі Гіббс, Чорний Ворон та двоє його людей заглибились в хащі острову. Команда араба та двоє заручників з команди Джека лишились на узбережжі.

Вони продиралися крізь джунглі без дороги чи стежки, прорубуючи шлях гострими мачете. Вони ризикували потрапити в пащеку до хижих звірів або зробитися жертвою ядовитих змій. І скоро таки вони потрапили до пащі…

- Паща Диявола! – пробурмотів Джек, бо знав що побачить.

Інші ж з жахом вдивлялися в глибину таємничої печери, справді надто схожої на зяючу пащеку зубастої тварюки… Сталактити звисали з склепіння,  сталагміти стирчали з підлоги, а разом вони схожі були на гострі ікла велетенського каймана, південноамериканського родича крокодилів.

В пащі печери сяяло примарне блідо-синє світло.

-Гіббс захвилювався:

- Джек… Ця штукенція… Вона хоч не жива?

- Гадаю що ні, Гіббсе. Але я б не здіймав зайвого шуму… Потім повернувся до корсара. - Паща Диявола приведе нас в Пузо Диявола. А там нас чекає Зірка…

Всі стояли мов вкопані, ніхто не наважувався зробити перший крок. В глибину печери вели широкі сходи, вирубані в камені невідомо ким та не знано коли.  З печері віяло холодом та ще чимось, від чого по спині вгору-вниз табунами бігали мурашки.

Так би й стояли вічність, але є на цьому світі люди, у котрих жага до золота сильніша за страх.

Вона  затьмарює розум та штовхає на вчинки, на які б ніколи в житті не погодилась людина, що не просякнута духом пригод.

- То що ж ми забарились? Вперед! – не утерпілося Айкану Бау.

Підганяючи Джека стволом пістоля, він впевнено зробив перший крок.

Вся компанія подалася слідом.

***

Сюрприз чекав одразу в кінці сходів.

- Лабіринт! – промовив Гіббс, котрий тільки й чекав на якусь несподіванку. – Я так і знав!

Печера розгалужувалася на кілька входів. Біля кожного прибитим до стіни стояв скелет, вказуючи кістяним пальцем вірний напрямок.

Всі напрямки були вірні, всі скелети вказували кожен у свій бік. Куди піти, вирішувати мали живі. Але як повірити мертвим?

Айкан Бау виглядав невдоволеним. Він знову націлив на Джека заряджений пістоль. У корсарів, як і у піратів, була ганебна звичка – в кожній незрозумілій ситуації тикати одне в одного стволами пістолів.

- Ти щось надумав, Горобець? Май на увазі, якщо ти намірявся вислизнути, то ні тобі, ні твоєму товаришу то не вдастся!

Джек відмахнувся.

- Не будь таким недовірливим!

Він впевнено розмахуючи руками покрокував вперед.

- Цим шляхом легко пройти! – сказав Джек, повертаючи праворуч.

Під ногами хрускотіло чи то каміння, чи кістки. Джек намагався не ступати на те, що кришиться під ногами.

- Головне – ніколи, повторюю – НІКОЛИ не вірити вказівкам, хіба що серед них будуть правдиві…

Він повернув наліво.

- Проте ви маєте бути впевнені, що правдиві вказівки не фальшиві. Тому що тут лише фальшиві знаки показують вірний шлях. Метикуєш? - Запитав він, як завжди, ні в кого, та знову повернув праворуч. Джек зумів би своїми роздумами збити з пантелику наймудрішого філософа. Але, на щастя філософів, їх шляхи ніколи не перетиналися з кривенькими доріжками Джека Горобця.