Друзі разом попрямували до зайчикової хатинки, яка була справжньою окрасою лісової галявини. Вона була невеличка, але дуже гарненька, розмальована яскравими квітами, ніби її хтось щойно розписав чарівним пензлем.
Друзі весело тупотіли стежкою, а дощик ставав дедалі сильнішим. Вуханчик і Колючка підтримували один одного: заєць допомагав нести важкий кошик, а їжачок розповідав цікаві історії про лісові таємниці. Разом шлях здавався зовсім коротким, а ліс під дощем став ще більш казковим та пахучим.
До хатини вела вузенька стежинка, а на подвір'ї стояла альтанка, де акуратно сушилися грибочки, готуючись стати смачною заготівлею на зиму.