Люм і крила бажань

Одного ранку Люм прокинувся і одразу відчув, що щось незвичайне сталося. Він потягнувся, й не повірив своїм очам — на його спині розпустилися нові, величезні, золоті крила! Вони блищали, немов сонячне проміння, і з кожним рухом наче залишали за собою яскравий слід.

“Тепер я можу літати вище хмар, досягати самих зірок!” — думав Люм, радісно порухавши крилами. Він піднявся в повітря і побачив, як містечко знизу виглядало таким малим. Він летів серед хмар, обіймаючи сонце, і кожен поворот крил дарував йому нові враження. Це було неймовірно!

Але чим більше Люм летів, тим більше він відчував, що щось не так. З кожним новим рухом крил він почувався менш яскравим. Наче частинка його світла залишалася у повітрі, забираючи його енергію. Він став туманним, а його радість почала розсіватися, немов пил.

Люм приземлився в лісі і побачив свою відображення у воді. Він був вже не таким яскравим, як раніше. Сяйво, яке він мав, тьмяніло, і навіть його крила виглядали не такими розкішними.

“Що сталося?” — подумав Люм, сумно опустивши голову. І тут він зрозумів: ці крила були чарівними, але вони забирали його справжнє світло. Його справжнє сяйво — це не те, що бачать інші. Це те, що йде від добрих вчинків і щирих сердець.

Люм вирішив відмовитися від цих чарівних крил. Він скинув їх, і вони розтанули, як сніг під теплим сонцем. І хоча його спина знову була порожня, Люм відчув, як серце наповнюється справжнім світлом.

“Я зрозумів, що моє сяйво — це добрі справи, доброта і любов, які я несу в цей світ”, — подумав Люм, і його серце стало ще яскравіше.

З того часу Люм більше не шукав чарів, бо зрозумів, що найсильніше світло народжується всередині нього. І хоча він більше не мав золотих крил, його душа була завжди на висоті, даруючи світло всім навколо.