Глава 14: Пароль забуття

Діпер лихоманково перебирав у пам'яті все, що вони бачили на фасаді Резиденції.

​— Ну ж бо, Діпере, думай! — Мейбл відбивалася від вартівників, спритно перестрибуючи через старі крісла.

​Діпер подивився на глобус, потім на цифри, що ледь помітно світилися на ньому. Він пригадав напис над центральним входом, який вони ледь встигли прочитати, коли бігли від великої горгульї.

​— 1-8-7-5! — вигукнув він у бік кам’яних фігурок.

​На мить запала тиша. Сотні маленьких горгулій На мить запала тиша. Сотні маленьких горгулій завмерли посеред стрибка. Їхні кам’яні очі згасли, а самі вони розсипалися дрібним пилом, який миттєво зник у повітрі. Механічний глобус зупинився, і його поверхня розсунулася, відкриваючи невеликий порожнистий відсік всередині.

​Там лежала друга частина механізму — іскриста срібна шестерня, яка випромінювала м’яке світло. Діпер обережно взяв її. Як тільки він це зробив, стіни бібліотеки почали вібрувати, а голос Ксенії пролунав у них в головах, немов телепатичне повідомлення:

​— Ви молодці. Тепер у вас є обидві частини. Але поспішайте, злодій уже на Ратуші. Він намагається запустити годинник, який зупинить час у всьому місті.

​— Нам треба на площу, — Діпер сховав шестерню в наплічник. — Мейбл, у нас залишилося небагато часу. Вони кинулися до виходу. Ніч навколо Університету вже почала «розчинятися» — зорі на небі завмерли, а вітер раптово вщух. Світ навколо ставав чорно-білим, ніби реальність втрачала свої кольори.

​— Вони вже почали процес! — закричала Мейбл, вказуючи на Ратушу, де на вершині вежі вже почало формуватися зловісне чорне коло.

​Вони бігли крізь нічні Чернівці, знаючи, що наступний крок буде вирішальним у цій битві.