Глава 13: Таємниця бібліотеки Горгулій

Двері центрального корпусу з важким гуркотом відчинилися, і Діпер з Мейбл ледь встигли заскочити всередину, перш ніж великі кам’яні крила горгульї вдарилися об дуб, залишаючи глибокі подряпини.

​У коридорах Університету панувала тиша, яку порушувало лише відлуння їхніх кроків по паркету. Стіни прикрашали старі портрети, очі яких, здавалося, слідкували за кожним рухом дітей.

​— Ми всередині, — видихнула Мейбл, витираючи піт з лоба. — Але де нам шукати це «Серце»?

​Діпер дістав ключ, який дала Ксенія. Він злегка світився блакитним світлом, ніби вказуючи напрямок. Вони пройшли повз величну залу з колонами і опинилися перед дверима, на яких було вирізьбленозображення книги та двох перехрещених ключів.

​— Це бібліотека, — здогадався Діпер. — Але не звичайна. Дивись!

​Він вставив ключ у замкову щілину і повернув його один раз, потім другий, і, нарешті, третій, як і було написано в Щоденнику. Замок клацнув, і двері відчинилися, відкриваючи нескінченні ряди стелажів, що йшли вгору, наче в небі.

​Але посеред зали стояв не просто стіл, а Але посеред зали стояв не просто стіл, а величезний механічний карта міста, всередині якого пульсувало щось яскраве.

​— Ось воно! — вигукнув Діпер.

​Раптом полиці навколо почали рухатися, закриваючи вихід. З темряви почулося шарудіння, і з полиць, одна за одною, почали злітати дрібніші кам’яні фігурки — «вартові книг». Вони не були такими великими, як ті горгульї на вході, але їх було десятки.

​— Діпере, мені здається, нам тут не дуже раді! — Мейбл приготувала свій гак, готуючись до захисту.

​— Не чіпай їх, Мейбл! — Діпер швидко гортав сторінки Щоденника. — Тут написано: «Тільки той, хто знає історію, може пройти повз варту». Вони чекають на пароль!

​Діпер оглянув карту і побачив на ньому дату заснування Університету.

​— Мейбл, скажи цифру, яку ми бачили на фасаді при вході! Це єдиний спосіб зупинити їх!

​