Глава 12: Коли горгульї моргають

Діпер і Мейбл вийшли з під'їзду на Київській, 11. Нічне повітря Чернівців стало ще холоднішим, а туман, що піднявся від Прута, огортав вулиці білою пеленою. У кишені Діпера лежав важкий металевий ключ, який дала Ксенія — він відчував його тепло навіть крізь тканину.

​— Ти впевнена, що ми можемо їй довіряти? — прошепотів Діпер, озираючись на вікна квартири номер 1.

​— Вона дала нам ключ і знає про Щоденник, Діппе. У цьому місті це найкращий доказ дружби! — Мейбл бадьоро крокувала вперед, хоча її ліхтарик вихоплював з темряви лише похмурі фасади будинків.

​Вони дійшли до масивних кованих воріт Резиденції Університет уночі виглядав як справжній Хоґвартс: готичні вежі прорізали небо, а червона цегла у світлі місяця здавалася майже чорною.

​Діпер знову надів Золоту Маску. Сині сліди вели прямо до центрального корпусу, але тепер вони не просто світилися — вони пульсували в такт із цоканням невидимого годинника. Коли вони підійшли до сходів, Діпер раптом завмер.

​— Мейбл... Подивись вгору.

​На карнизі, прямо над входом, сиділи кам’яні горгульї. Але тепер вони не були нерухомими. У світлі Маски Діпер побачив, як одна з них повільно повернула голову в їхній бік. Її кам’яні повіки здригнулися.

​— Вона щойно моргнула? — голос Мейбл затремтів. — Будь ласка, скажи, що це просто гра світла.

​Діпер швидко відкрив Щоденник. На сторінці про Університет проявився новий напис червоним чорнилом: «Коли горгулья моргне — поверни ключ тричі в замку Трьох Святителів. Але пам'ятай: вони чують твій страх».

​Горгулья нагорі видала тихий скрегіт, немов камінь Горгулья нагорі видала тихий скрегіт, немов камінь об камінь. Вона розправила свої важкі крила.

​— Швидше, Мейбл! До дверей! — крикнув Діпер, хапаючи сестру за руку.