Глава 11: Несподіваний союзник

Двері відчинилися повністю. Ксенія стояла на порозі, тримаючи в руках чашку теплого чаю, від якої йшла легка пара. Її погляд був спокійним, наче вона чекала на гостей вже дуже давно.

​— Діпер, Мейбл, — сказала вона, ледь помітно посміхаючись. — Проходьте. Я вже почала хвилюватися, що сліди розчиняться в тумані раніше, ніж ви дійдете.

​Діпер здивовано закліпав очима, переступаючи поріг. У квартирі було затишно: на столі лежали розкидані креслення та старовинні карти, які дуже нагадували сторінки його щоденника.

​— Ви знаєте, хто ми? — Діпер міцніше стиснув маску.

— І звідки ви знаєте про ці... сліди? — додала Мейбл, з цікавістю оглядаючи кімнату.

​Ксенія жестом запросила їх до столу. — Я вивчаю цей «механічний хаос» уже давно. Ви бачили лише поверхню — театр, ратушу. Але місто має свою справжню структуру, приховану під шарами історії. Злодій, якого ви шукаєте, — це не просто тінь, це той, хто хоче переписати минуле Чернівців, щоб створити собі нове майбутнє.

​Вона підійшла до столу і розгорнула велику схему міста. На ній було видно червоні нитки, що з'єднували найвідоміші місця Чернівців у формі величезного механізму.

​— Якщо ви хочете зупинити його, маски недостатньо 

​— Якщо ви хочете зупинити його, маски недостатньо, — Ксенія витягла з шухляди невеликий металевий ключ, що дивно світився. — Цей ключ відкриває «Серце Університету». Там захована друга частина механізму, без якої ворог не зможе завершити свій ритуал. Але будьте обережні... Університет вночі не любить чужинців. Горгульї там — найкращі охоронці, яких тільки можна уявити.

​— О, знову пригоди! — вигукнула Мейбл, забуваючи про втому. — Діпере, ти чув? Ми йдемо до Університету!

​Діпер подивився на Ксенію, потім на ключ. Тепер він розумів: вони не самі в цій битві за час.