Глава 8: Загадка Хранителя

Тінь повільно відділилася від колони. Це не був монстр у звичному розумінні — постать здавалася витканою з туману та дрібних механічних деталей, що постійно рухалися. Замість обличчя у неї було велике кругле скло, схоже на циферблат годинника.

​— Хто ви такі, що насмілилися потривожити спокій Серця Часу? — голос Тіні звучав як тихий металевий передзвін.

​— Ми... ми Діпер і Мейбл Пайнс! — Діпер зробив крок вперед, хоча коліна в нього тремтіли. — Ми знайшли щоденник і хочемо знати, чому час у цьому місті поводиться так дивно.

​Хранитель (а це був саме він) завмер. Його «обличчя-циферблат» почало швидко обертатися.

​— Час не просто поводиться дивно, хлопчику. Він ​— Час не просто поводиться дивно, хлопчику. Він вмирає. Головна Шестерня, що тримає ритм усього міста, була викрадена. Якщо її не повернути до сходу сонця, Чернівці назавжди застигнуть у безкінечній ночі.

​— Ого, це звучить як сюжет дуже сумного фільму! — вставила Мейбл, намагаючись розрядити напругу. — І де нам шукати цю шестерню?

​Хранитель вказав на Journal №3 у руках Діпера.

— Ключ у ваших руках. Але пам'ятайте слова: «Хто заховав ключі від брами в театрі, що сяє як сон?». Ваша наступна зупинка — золоте сяйво театральних куліс. Тільки там ви знайдете шлях далі.

​Раптом Хранитель почав розчинятися в повітрі. — Поспішайте! Тіні вже почали своє полювання.

​Діпер швидко відкрив щоденник. На новій, раніше порожній сторінці, проявився малюнок нашого чернівецького театру, а поруч — зображення старої позолоченої маски.

​— У театр? Вночі? — Мейбл поправила свій светр. — Ну що ж, сподіваюся, привиди там люблять мюзикли!

​Вони кинулися назад до сходів, відчуваючи, як за спиною знову закривається таємний прохід. Час невблаганно спливав.