Глава 7: Глибини під містом

Сходи йшли круто вниз, у саму темряву. Стіни були вологими й вкритими мохом, а повітря ставало важчим з кожним кроком. Мейбл міцно тримала Діпера за рукав куртки, намагаючись не видавати зайвого шуму.

​— Діпере, тобі не здається, що тут занадто тихо? — прошепотіла вона, роззираючись навколо.

​Діпер спрямував промінь ліхтарика на стіни. Там, у світлі, вони побачили дивні символи, викарбувані в камені — ті самі, про які згадував щоденник.

​— Це не просто підвал, Мейбл. Це стародавній механізм. Дивись!

​Він вказав на підлогу. Величезні шестерні, вмуровані в землю, здавалися сплячими гігантами. Одна з них була зрушена з місця, наче хтось — чи щось — намагалося запустити їх зовсім нещодавно.Раптом з темряви попереду пролунав звук, схожий на дзвін металу об метал. Діпер і Мейбл зупинилися, завмерши на місці. З-за рогу випливла слабке синювате світло, яке ніби «дихало» в такт із цоканням годинника, що вони чули раніше.

​— Це... це магічне світло? — Мейбл обережно зробила крок вперед.

​— Не чіпай його! — вигукнув Діпер, але було пізно.

​Мейбл торкнулася стіни поруч із променем світла, і раптом увесь прохід залило яскравим фіолетовим сяйвом. Перед ними розкрилася величезна зала, наповнена тими самими годинниками, про які розповідала легенда. Вони всі показували різний час, але цокали в ідеальному, майже гіпнотичному ритмі​— Ми знайшли те, що шукав увесь світ, — Діпер з подивом оглядав кімнату. — Серце часу Чернівців.

​Але тут, у глибині зали, вони помітили чиюсь тінь, що спостерігала за ними з-за колони. Хтось (або щось) був тут не один.