Неправильні бджоли

За вікном стояла справжня весна: зелена, заквітчана, свіжа, насичена сотнями ароматів. 

 - Давайте на вихідних сходимо в ботанічний сад, — запропонувала на зібранні класу Аня. - Там зараз так гарно: сакура зацвіла, нарциси розквітли.

 - То дівчачі розваги, — відмахнувся Славко. - Нема мені що робити, як на квіти ходити дивитися.

 - І нічого не дівчачі, — не погоджувалася Аня, — там дуже гарно, можна фото зробити на згадку, морозиво поїсти та просто відпочити разом. Бо влітку знову всі розʼїдемося хто куди. А тому пропоную голосування. Хто «за»?

Кілька рук відразу піднялося в повітря. Дмитрика в тому складі не було, бо він не вбачав нічого цікавого в тому, щоб ходити та милуватися квітами.

 - Ну так не піде, — розчаровано мовила Аня. - У нас клас, чи так просто збіговисько якесь? Ну ж бо, активніше.

В цей момент її погляд впав на Дмитрика. Йому навіть стало шкода її, адже вона старається, хоче, щоб клас дружній був. А тому неочікувано для самого себе, він сказав:

 - А дійсно, що ми все вдома та вдома. Сходімо в парк, — і підняв руку.

В цей момент він піймав на собі два погляди: вдячний від Ані й здивований від Славка.

Якби там не було, але зрештою більша частина класу погодилася на пропозицію Ані, навіть Славко нехотя підняв руку.

Щоб було простіше всім дістатися до парку, Ганна Сергіївна домовилася про шкільний автобус, а тому усі зустрічалися біля входу в школу.

 - Здався тобі той парк, — бурчав Славко дорогою до школи, — вихідний день, поспати можна було б, потім з мʼячем поганяти, а тобі в той парк захотілося.

 - Та годі тобі, — відмахнувся Дмитрик, — ще і з мʼячем побігати встигнемо.

Дорога до парку була недовгою, поки всі розсілися, то вже і виходити було час.

 - Тільки не відстаємо один від одного, щоб потім не шукати нікого в парку, — мовила Ганна Сергіївна перед входом.

Отож, усі разом почали екскурсію. Парк був величезний, здавалося, що обійти його просто нереально. Але ж і красивий був неймовірно. Яких рослин тут тільки не було: вічнозелені туї, ялини й навіть кедр; заквітчані сакури, магнолії, бузок; якісь незрозумілі кущі з червоними, мов намистинки, ягодами; різнобарвні клумби з нарцисами, крокусами та тюльпанами.

Неочікувано для себе, але Дмитрику навіть сподобалося тут. Ба, навіть Славко ходив усміхнений.

Коли вже було зроблено більше сотні фото і пройдемо кілька кілометрів, вирішили зробити відпочинок. У парку для цього були виділені спеціальні зони, де стояли лавочки та невеликі столики. 

Перекусивши бутербродами, які дбайливо поклала мама, Дмитрик став поглядати на кіоск з морозивом, що стояв неподалік. Величезні ріжки, политі шоколадом та джемом не давали йому спокою.

 - Не хочеш морозива? - спитав він у Славка.

 - Ой, ні, щось не дуже хочеться, — відповів той.

 - А я куплю.

Дмитрик підійшов до вітрини й став уважно розглядати асортимент, який там і справді був величезний.

 - Чого тобі, козаче? - усміхнено спитала тітонька в білому фартусі.

 - Мені он те морозиво з шоколадом, — відповів він і показав рукою на ріжок у вафельному стаканчику.

Дмитрик із задоволенням насолоджувався морозивом, здавалося, що таке смачне він їсть вперше. Та, як виявилося,  морозиво було до смаку не лише йому, а ще і бджолам, які невідомо звідки взялися і почали кружляти прямо над головою у Дмитрика.

Спершу він намагався їх не помічати, потім почав відмахуватися, але нічого не допомагало. Вони навʼязливо дзижчали над вухом, намагаючись сісти на морозиво.

Дмитрик уже навіть пожалкував про свою покупку, але ж і викидати такий смаколик шкода. Тому він і далі продовжував однією рукою тримати ріжок з морозивом, а іншою відганяти непроханих гостей. Але бджолам, мабуть, не сподобався такий негостинний прийом, а тому коли Дмитрик наступного разу махнув рукою, відчув неймовірний біль. На вказівному пальці виднілася червона пляма, яка почала швидко збільшуватися.

 - Мене бджола вжалила, — закричав він так, ніби його крокодил покусав.

На цей крик до нього підбігли однокласники разом з учителькою.

 - Ану покажи, що там, — сказала вона.

Дмитрик показав почервонілий палець, який здавалося став більшим у два рази.

Ганна Сергіївна уважно розглянула слід від укусу і констатувала:

 - Ну що ж, жало відсутнє, але почервоніння трохи буде. До весілля заживе, — посміхнулася вона.

Та Дмитрику було не до жартів, а тут ще й морозиво, яке він так і продовжував тримати, почало танути й стікати по руці. Він швиденько його доїв і почав шукати серветку, щоб витерти руку.

 - Ось, візьми, — в цей момент до нього підійшла Аня і простягнула хустинку.

 - Дякую, — ніяково відповів Дмитрик.

 - Дуже болить? 

 - Та ні, дрібниці, — злукавив він. - То якісь неправильні бджоли, замість квітів на моє морозиво прилетіли.

Аня засміялася у відповідь і вони удвох пішли до автобуса.

 - Ну що ж ти в мене такий? - бідкалася ввечері мама, розглядаючи все ще червоний палець сина. - Нікого ніхто не вкусив, а ти у нас особливий якийсь.

 - Та я тут до чого?  То все ті бджоли винні.

 - Звісно, ти ж у нас ніколи й ні в чому не винний, — посміхнулася мама і поцілувала Дмитрика.

Почервоніння дійсно за пару днів пройшло, але Дмитрик тепер щоразу напружувався, коли десь поруч пролітали ті «неправильні» бджоли.