Невдалий жарт

Завтра перше квітня — відоме усім, як день сміху та жартів. Дмитрик ще напередодні роздумував над тим, якби пожартувати над своїм другом Славком і не придумав нічого кращого, як сказати йому, що з наступного року він буде навчатися в іншій школі, мовляв, там умови кращі. 

Ідея здавалася йому гарною і цікавою, а тому зранку Дмитрик з нетерпінням чекав Славка біля підʼїзду.

 - Ти чого так рано вийшов? - здивувався той.

 - Та просто новина у мене є, от і не міг терпіти вже, — лукаво мовив Дмитрик.

 - Ну і яка новина? Чого мовчиш? - допитувався Славко.

 - Я з наступного року більше не буду ходити до нашої школи.

 - Це з якого дива? - здивувався хлопець.

 - А я буду в гімназію тепер ходити. Там і умови кращі, і вчителі прихильніше ставляться до учнів. Не навчання, а відпочинок, можна сказати.

На таку новину Славко явно не розраховував, а тому кілька хвилин мовчки з подивом просто дивився на Дмитрика.

 - Та ну, — нарешті спромігся щось вимовити він. - Яка нова школа? Яка гімназія? А як же наш клас? І з ким я буду сидіти?

Запитання просто сипалися з вуст Славка, так що Дмитрик навіть не встигав відповідати, та він, власне, і не був готовий до них, а тому просто похитав головою.

Наступну половину дороги хлопці йшли мовчки, кожен у своїх роздумах.

Дмитрик уже навіть почав шкодувати стосовно свого жарту, адже такої реакції від свого товариша він не очікував, проте зізнаватися в тому, що це лише розіграш не поспішав.

Розпочався перший урок. Славко сидів насуплений і навіть намагався не дивитись в сторону Дмитрика, що в свою чергу дуже дратувало останнього. 

 - І чому він так відреагував? - намагався зрозуміти Дмитрик. - Зрештою, що тут такого? Подумаєш — інша школа, теж мені проблему знайшов.

Від цих роздумів він не міг всидіти на місці, так що це помітила навіть вчителька і запитала:

 - Дмитре, а тобі що зовсім не цікаво, про що я тут розповідаю?

Дмитрик не встиг навіть рота відкрити, як Славко голосно на увесь клас сказав:

 - А чому йому було б цікаво, він же он в іншу школу зібрався. Там і вчителі кращі, і заняття цікавіші.

На якусь мить в класі запанувала тиша. Учні здивовано подивилися в бік Дмитрика. Від несподіванки той не знав, що робити та що відповісти. Ситуацію врятувала Світлана Олександрівна.

 - Звісно, що вибір школи — це особиста справа кожного. Не бачу в цьому нічого поганого, але це не означає, що зараз можна не працювати, — сказала вона і далі продовжила пояснювати нову тему.

Та Дмитрику було вже не до цього, він ніяк не міг зрозуміти, навіщо Славко так вчинив.

 - Ти нащо це сказав? - пошепки спитав він товариша по парті.

 - А що тут такого? Нехай всі знають, що ти від нас ідеш, — з викликом відповів той і відвернувся.

Дмитрик в свою чергу теж ображено відвернувся і зі всієї сили намагався далі не звертати на Славка ніякої уваги.

На перерві хлопці теж не спілкувалися, натомість більша частина класу підійшла до Дмитрика з питанням, чи правда, що той збирається в іншу школу.

 - Побачимо ще, — відмовив той і вийшов з класу.

Жарт, який ще звечора здавався йому таким вдалим, почав набирати зовсім інших обертів. Як тепер сказати всім, що це був просто жарт, він не розумів, а тому вирішив дочекатися закінчення уроків і вже дорогою додому поговорити зі Славком.

Та сталося не так, як він думав. Виявилося, що вчителька географії поділилася цією новиною з класним керівником. Ганна Сергіївна, здивувавшись почутому, вирішила дізнатися причину такого рішення і зателефонувала мамі Дмитрика. Та в свою чергу, нічого не розуміючи, завірила класного керівника, що ніхто нікуди не збирається йти й що чує про це взагалі вперше.

Продзвенів дзвоник. До класу зайшла Ганна Сергіївна. Вона неквапливо поклала журнал та підручник на стіл, потім так само повільно розвісила таблиці біля дошки. Нарешті вона повернулася до класу і запитала:

 - Чи є охочі піти до дошки для розвʼязання задачі?

В класі стояла тиша, нарешті руку підняла Аня.

 - Не густо, — констатувала ситуацію вчителька, — а ти, Дмитре не бажаєш? Чи ти вже думками в іншій школі?

Дмитрик аж підскочив від цих слів.

 - Звідки вона знає? - пронеслось у нього в голові. - І як тепер бути? Адже жартувати над товаришем то одне, а з класним керівником, то вже зовсім інше.

 - То як, Дмитре? - вже з посмішкою повторила запитання вчителька.

Дмитрик повільно встав і нехотя пішов до дошки. Він вже взяв крейду до рук і був готовий щось там писати, але Ганна Сергіївна зупинила його.

 - Так, а що за школа хоч, розкажеш?

Це питання стало останньою краплею для Дмитрика. Він повернувся до класу і майже на одному диханні випалив:

 - Та немає ніякої іншої школи, то я просто Славка хотів розіграти, а тут так вийшло.

Клас зайшовся сміхом, тільки Славко мовчи сидів і дивився кудись у вікно.

 - Ну от і добре, що розібралися, — вже з посмішкою мовила вчителька, — а то я вже хвилюватися почала, як же ми будемо без такого жартівника. Іди, сідай на місце. У нас сьогодні нова тема.

Дмитрик полегшено зітхнув і пішов за парту. Славко, як і раніше, сидів відвернувшись від нього.

 - Вибач, я не думав, що так вийде, — прошепотів Дмитрик.

 - Ех, ти, — лише і відповів той.

Нарешті уроки закінчилися і хлопці, як ні в чому не бувало, разом пішли додому.

Та жарти на цьому не закінчилися. За вечерею мама з серйозним виразом обличчя заявила:

 - Дмитрику, ми тут з татом вирішили перевести тебе до іншої школи. Там і дисципліна краща, і рівень підготовки вищий. Так що з наступного року підеш, як то кажуть, перший раз в новий клас. 

Дмитрик мало не подавився картоплею від почутого. Він здивованими очима подивився на батьків і голосно заперечив:

 - Я не хочу нікуди йти, мені й тут добре, — і вже благаючи додав, — ну, будь ласка, не треба мене нікуди переводити.