Поїздка у зоопарк

Наближалися весняні канікули. Ганна Сергіївна запропонувала під час канікул поїхати класом у зоопарк. Більшість учнів була не проти, а отже рішення прийнято. 

Дмитрик був не в захваті від даної ідеї, але Славко наполіг, мовляв, буде цікаво, не те, що вдома.

 - Зоопарк — то для дітей, — пробував відмовити свого товариша Дмитрик.  - От що я там не бачив? Мавпочку чи слона? Так я їх і по телевізору можу побачити. Краще приходь до мене, в ігри пограємо, відпочинемо.

Та Славко не здавався:

 - Я в зоопарку був дуже давно з батьками. А тут усім класом, це ж так цікаво буде. А в ігри ми й так з тобою щодня граємо. 

 - Ну добре, — буркнув Дмитрик.  - Погоджуюсь на цю поїздку лише тому, що ти мій найкращий друг.

Славко посміхнувся у відповідь і хлопці розійшлися по домівках готуватися до поїздки.

 - Яка молодець ваша вчителька, — тішилася мама, коли почула, що завтра діти їдуть в зоопарк.  - Потрібно обовʼязково подякувати їй за таку чудову ідею.

 - І що тут чудового? - не погоджувався Дмитрик.  - Цілий день канікул коту під хвіст, а точніше, макакам під хвіст. Це ж потрібно знову рано вставати, йти до школи, потім їхати автобусом. А там ще і ходи весь день разом з усіма, як в садочку.

 - Так то ж і добре, що всі разом, так веселіше, — продовжувала мама. - Не розумію, чим ти не задоволений?

 - Та я не те, щоб не задоволений, просто це якась дитяча забавка. Ще б у цирк нас повели.

 - Не бачу нічого поганого і в цирку. Ну, а якщо ти такий дорослий, то краще допоможи мені картоплю почистити.

Дмитрик зітхнув, але діватися було нікуди, змушений був допомагати мамі.

Наступного ранку він прокинувся нехотя, було величезне бажання залишитися вдома і нікуди не йти, але ж він пообіцяв Славку, а тому не міг підвести свого товариша.

Незважаючи на канікули, майже увесь 7-А зібрався біля школи. Всі чекали на автобус, який мав відвести їх до зоопарку. Учні були веселі та бадьорі, хіба що Дмитрик був трохи насуплений.

Нарешті всі розсілися по місцях і автобус рушив. Поїздка зайняла близько години, й ось вони вже біля входу з величезною вивіскою «Зоопарк».

Ганна Сергіївна разом зі старостою підійшли до віконця каси та купили квитки, щоб швидше й організованіше пройшла дана процедура. Кілька хвилин — і вони на території зоопарку.

 - Ходимо усі разом, не відстаємо. До тварин близько не наближайтеся, не намагайтеся їх годувати. Ну і взагалі, будьте чемними та вихованими!  - вимовила невелику промову вчителька, перш ніж почати екскурсію.

 - Ну от, ще за руки нехай скаже взятися, — бурчав Дмитрик.

 - Та годі тобі бубоніти. Давай краще веселитися. Подивись, яка гарна територія, скільки всього цікавого тут, — відповів Славко і поплескав свого товариша по плечу.

Територія зоопарку і дійсно була великою та доглянутою. Звісно, що в таку пору неможливо було оцінити всю красу, але і зараз відчувалося, що тут доклала руку не одна людина. Чисті доріжки, охайні клумби, на яких подекуди почали прокльовуватися перші квіти, підстрижені кущі та ошатні дерева. 

 - Влітку тут, мабуть, взагалі казково, — мовила Аня.

У кожного виду тварин тут була своя окрема локація. Першими їм трапилися на шляху загони з оленями. Дмитрик навіть не уявляв, наскільки величезні роги мають ці тварини та як граціозно їх носять. Далі були зебри, от такі самі, як він бачив на картинках в Інтернет, коли готував доповідь про Африку. Тільки зараз вони зовсім поруч і навіть не звертали уваги на глядачів. 

Та ось вони підійшли до забору із надписом «Обережно. Зубр». Дмитрик спершу навіть не зрозумів суті напису. Та варто було йому повернути голову праворуч, як все стало зрозумілим — величезна тварина сунула, здається, просто на них. Від несподіванки хлопець навіть ступив кілька кроків назад. Зубр і справді був дуже великим, густа шерсть звисала по його тілу, а голову прикрашали два роги. 

 - Такий розтопче тебе, як комаху, —  засміявся Славко.

 - Насправді зубри — миролюбні тварини, — пояснила Ганна Сергіївна, — а агресію проявляють лише, коли відчувають небезпеку.

 - Але по його вигляду так і не скажеш, — похитав головою Славко.

Далі були леви та тигри. І хоча ці тварини й вважаються одними з найбільших хижаків, ніякого страху у Дмитрика та і більшості учнів вони не викликали. Такі собі великі котики, що мирно спали під весняним сонечком. 

Нарешті вони дійшли до загорожі, де жив слон Сєня. Він спокійно щось жував і не звертав ніякої уваги на людей, що зібралися навколо нього.  Дмитрику аж нецікаво стало, а тому він відійшов до сусідньої загорожі, де нікого не було. 

 - Дивно, — думав він, — така велика територія і нікого немає. 

Та раптом із-за дерева зʼявилася довга шия і хлопець зрозумів, що це жираф.

Від несподіванки він вигукнув:

 - Жираф! Тут жираф!

Клас миттєво зреагував на цей вигук і ось уже всі зібралися тут. Жираф і дійсно був дуже високим і навіть трохи незграбним. Він стояв біля дерева і намагався дістати губами бруньки, які подекуди були на гілках. Дмитрик не один раз бачив цю тварину по телевізору, але зблизька — це були зовсім інші відчуття.

Попереду були клітки з мавпами. Їх тут було кілька видів: макаки, шимпанзе, горіли та павіани. Кожен вид розміщувався окремо. Але всі були надзвичайно жваві та голосні. Вони досить активно реагували на відвідувачів, ніби хотіли привернути до себе увагу. Щоб розгледіти їх краще, Дмитрик підійшов майже впритул до клітки. Маленька макака сиділа на поручні й пильно дивилася на хлопця. Здавалося, що варто простягнути руку і можна її погладити, але ж це робити заборонялося, та і Ганна Сергіївна попереджала. Хлопець засунув руку і до кишені й знайшов там цукерку.

 - А чом би й ні?  - промайнуло в нього в голові.

Він поклав цукерку на долоню і підніс руку до решітки. Макака якусь мить вагалася, та раптом з усієї сили зіскочила  зі свого місця і стрибнула прямо на решітку, зачепивши своїми кігтями рукав куртки Дмитрика. Від несподіванки цукерка випала з рук хлопця, а сам він, відступаючи, оступився і всівся прямо на землю.