Історія з контрольною або контрольна по історії

Був у Дмитрика ще один предмет, з яким він ну ніяк не міг потоваришувати — Історія України. Ніби й складного нічого немає, ні тобі формул чи правил, але двійки та трійки були постійними гостями в щоденнику Дмитрика.

Вся справа була в датах. Віктор Миколайович був просто схиблений на них. По кожній темі він вимагав виписувати в зошит усі дати та події, яких вони стосувалися. 

Дмитрик дуже часто забував взагалі про це завдання і вже перед самим уроком поспіхом переписував їх із зошита Ані чи Наталі.

Сьогоднішній день не був винятком. Не встиг він записати останню дату, як на порозі класу зʼявилася постать історика. Він повільно підійшов до столу, відкрив журнал і з посмішкою на обличчі повідомив:

 - У нас сьогодні контрольна.

У класі почалося шарудіння зошитами та книжками, то учні почали повторювати матеріал, а точніше ті самі злощасні дати, адже усі знали, що на контрольній без них не обійдеться.

Дмитрик теж відкрив зошит, але тут же зрозумів, що це йому аж ніяк не допоможе.

 - От халепа, — мовив він Славку. - Знову двійка буде. Мама сваритиметься.

Славко теж знав цей предмет не краще за свого товариша, а тому теж розчаровано зітхнув. Розраховувати один на одного їм не доводилося.

 - Що ж, закривайте ваші зошити та підручники, беріть окремі аркуші та будемо починати, — все ще посміхаючись говорив Віктор Миколайович.

(Не подумайте, що він знущався з учнів, просто він і справді був дуже закоханий у свій предмет і перевірка знань для нього була справжнім святом).

 - Всього буде 12 запитань, відповіддю на які буде певна дата. От і все, — продовжував він. - Думаю, не складно здогадатися, як будуть рахуватися бали. Одна правильна відповідь — один бал.

Дмитрик намагався згадати бодай щось із того, що ще кілька хвилин записував у зошит,  але памʼять ну ніяк не хотіла видавати йому цю інформацію. Єдине, що він згадав — це те, що там точно був 1202 рік, бо сьогодні якраз було 12 лютого, то він і звернув на неї увагу. А от яка подія тоді була, цього він вже не памʼятав.

І тут йому в голову прийшла цікава, як на його думку, ідея: він памʼятав, що зазвичай події, про які йдеться в одній темі відбуваються відносно в короткий проміжок часу, а отже він просто буде навмання ставити дати, близькі до 1202, а раптом щось та і вгадає.

Вирішено — зроблено. Дмитрик почав так впевнено писати відповіді, що навіть Славко здивовано на нього подивився, але говорити нічого не став.

За кілька хвилин контрольна закінчилася і староста зібрала аркуші з відповідями та віддала вчителю. Дмитрику, як ніколи, кортіло дізнатися оцінку. Дуже вже було цікаво, наскільки спрацювала його ідея. 

 - Ну що ж, переходимо до вивчення нової теми, — підводячись сказав вчитель. - А роботи ваші перевірю до наступного уроку.

Дмитрик аж зітхнув від розчарування, це ж цілих три дні ще чекати потрібно. Та що поробиш…

Час пролетів дуже швидко і він вже й забув про ту контрольну, аж ось до класу зайшов Віктор Миколайович зі стосом аркушів в руках та якоюсь картою, яку він заходився вішати на дошку.

Наталка почала роздавати роботи. Нарешті перед Дмитриком на столі зʼявився аркуш паперу, де внизу червоним кольором було виведено цифру 7.

Від несподіванки він мало не підскочив на стільці, так що навіть вчитель помітив його реакцію.

 - Признаюсь, Юрченко, у мене була майже така сама реакція на твою роботу, коли її перевіряв. Невже ти почав історію вивчати?

Ці слова вчителя викликали неабиякий інтерес у всього класу і десятки очей повернулися в сторону Дмитрика.

Від несподіванки він не знав, що й сказати. Не міг же він отак просто на весь клас розповісти про свою ідею з вгадуванням дат. Тому він невпевнено відповів:

 - Та… якось так вийшло. Тема просто була легкою.

 - Що ж, давай тоді перевіримо наскільки ти вивчив і нову тему. Ходи-но до дошки.

Такого повороту подій Дмитрик явно не очікував. Він повільно підвівся і ще повільніше пішов до дошки.

 - Перед тобою карта, на якій зображені державні утворення часів Київської Русі. Покажи, де знаходиться Галицько-Волинська держава, — запитав Віктор Миколайович, передаючи в руки Дмитрику величезну деревʼяну указку.

Хлопець підійшов до карти, сподіваючись, що там буде написано, де яка держава, ну от як області на карті України, але тут його чекало розчарування -  жодних написів, лише кольорові позначення князівств.

Дмитрик почав водити указкою по карті, сподіваючись, що раптом і тут йому пощастить і він покаже правильно. Його увагу привернула велика територія, що була позначена жовтим кольором. 

 - Князівство те, мабуть, велике було, раз йому ціла тема присвячена, — розмірковував він, отже потрібно вибирати найбільше.

 - Ну, то де ж дана держава?  - перепитав учитель, підходячи ближче до карти.

 - Ось, — невпевнено відповів Дмитрик і показав указкою на карту.

Віктор Миколайович здивовано похитав головою, трохи помовчав, а тоді мовив:

 - Щось я не пригадую, щоб західні землі на північ переносили. Це ж з яких пір Чернігівське князівство на Галицько-Волинське перетворилося?

В класі почувся сміх, та і сам учитель теж посміхався. Тільки Дмитрик стояв, опустивши голову донизу.

 - Ех, Юрченко, вчити треба історію. Тому даю тобі можливість виправитися. До наступного уроку маєш вивчити межі всіх князівств і показати їх на карті. Не впораєшся — сам знаєш, яку оцінку отримаєш. Вважай, що це мій тобі бонус за непоганий результат з контрольної.

Дмитрик стверджувально кивнув головою і пішов на місце.

 - Слухай, а як у тебе вийшло контрольну так добре написати? - допитувався Славко дорогою додому.

Довелося Дмитрику розповісти йому про свої хитрощі, вони ж друзі.

Але з картою вже так не вийде, тому перед наступним уроком він весь вечір вивчав ті кордони князівств і на власний подив зрозумів, що це не так вже і складно.