Складний предмет - геометрія

В сьомому класі, крім нових пригод, на Дмитрика чекали ще й нові шкільні предмети. Одним з них була геометрія. Він до цього і з математикою не дуже встиг потоваришувати, але геометрія виявилася зовсім незрозумілою.

 - Навіщо шукати розміри трикутника за допомогою якихось формул, якщо можна просто взяти та виміряти все лінійкою? - дивувався він. - Або рахувати якісь градуси кутів. Кому це взагалі потрібно?

А всі ці терміни «медіана», «бісектриса», «діагональ» і тому подібні взагалі ніяк не хотіли залишатися в памʼяті Дмитрика.

Саме тому, коли вчителька попередила, що на наступному уроці буде контрольна і потрібно до неї підготуватися, він мало не заплакав від відчаю.

 - Ну кому потрібні ці теореми? - скаржився він Славку дорогою додому. -  Я ще розумію, що рахувати потрібно вміти, але міряти кути — це нікому не потрібна справа.

Славко теж був не сильним в цьому предметі, тому на підтримку свого друга лише стверджувально кивнув головою.

Весь вечір Дмитрик провів за книжкою, але це йому ніяк не допомогло. Інформація про суміжні та вертикальні кути повністю переплуталась в його голові. А вночі йому взагалі приснився величезний трикутник, який ганявся за ним і грізно повторяв: «Виміряй кути! Виміряй кути!»

Навіть мама вранці помітила, що син якийсь блідий і занепокоїлася, чи він, бува, не захворів.

 - То все та геометрія винна, — незадоволено буркнув він. - Всю ніч через неї погано спав.

 - А мені подобався цей предмет, — втрутився в розмову тато.  - У мене завжди гарні оцінки були по ньому.

Дмитрик із заздрістю подивися на нього і лише сумно зітхнув.

Контрольна була на третьому уроці. Ганна Сергіївна ще на перерві розкреслила дошку навпіл і старанно написала завдання для двох варіантів. Всього їх було пʼять, але Дмитрик мріяв розв’язати хоча б одне. 

 - Якщо впораюся бодай з одним, то вже точно двійку не отримаю, — заспокоював він себе і намагався вибрати те, яке було б йому під силу.

За цим заняттям він не помітив, що зовсім не звернув уваги на варіанти, а тому виконав два однакових завдання: одне — своє, а друге таке саме, але вже для іншої частини класу.

Задоволений собою, він впевнено здав зошит.

 - Тепер точно двійку не отримаю!  - про себе мовив він і посміхнувся.

Славко ж навпаки, ще сидів над задачею, чухав чуба та нервово гриз ручку. Побачивши, що Дмитрик вже здав роботу він здивовано запитав:

 - А ти що вже всі завдання виконав?

 - Та ні, я лише з двома зміг впоратися. Це і так перемога для мене.

Славко нічого не відповів і далі продовжив думати.

Коли ввечері мама запитала у Дмитрика про успіхи в школі, він гордо відповів, що впорався з контрольною роботою по геометрії.

 - Дуже неочікувано, але приємно таке чути, — посміхнулася вона.

Наступного уроку вчителька принесла зошити з перевіреними роботами. Дмитрик анітрохи не сумнівався, що оцінка буде непоганою, а тому впевнено перегорнув сторінку. Та на цьому його впевненість і закінчилася. Замість очікуваних мінімум шести-семи балів внизу роботи яскраво червоніла двійка.

 - Як так? - думав про себе він. - Я ж, майже, половину завдань виконав.

Від роздумів його відволік голос вчительки, яка пояснювала класу, в чому були основні помилки в роботі. 

 - А ще деякі учні взагалі не звернули уваги на варіанти, — продовжувала Ганна Сергіївна.  - Мало того, що завдання однакові зробили, так ще й помилки в них допустили. Правда, Дмитрику?

Почувши своє імʼя, Дмитрик почервонів і опустив очі донизу. Він тільки зараз зрозумів, що виконав не те завдання, а от в чому була помилка у вирішенні зрозуміти не міг. На допомогу і тут прийшла вчителька.

 - Думаю, тобі краще вийти до дошки, — звернулася вона до хлопця. - Будемо розбиратися з кутами.

Дмитрик нехотя підвівся і, важко зітхаючи, повільно пішов до дошки.

За пару хвилин Ганна Сергіївна відтворила на дошці завдання, яке було на контрольній роботі: дві прямі перетиналися, утворюючи кути, при цьому, була відома градусна міра лише одного - 47 градусів, інші потрібно було знайти.

Дмитрик дуже гарно памʼятав це завдання, адже саме його він і виконав, до того ж виконав двічі: свій варіант та сусідній.

 - Поясни, як ти розв'язував цю задачу, — попросила вчителька.

 - Ну тут все просто, — почав Дмитрик, — тут усі кути будуть однаковими, бо вони — суміжні. Отже, всі по 47 градусів.

 - Цікаво, а які ж кути називаються суміжними?

 - Ну ті, що поруч, а тут усі чотири кути поруч, — вже не так впевнено відповів хлопець.

Після цих слів у класі роздався сміх. Дмитрик геть не розумів, що не так. Адже він точно памʼятає, що в підручнику так і було написано, що кути, які розташовані поруч один біля одного, називаються суміжними і вони - однакові.

Ганна Сергіївна серйозним поглядом окинула клас, давши зрозуміти, що нема чого сміятися. А потім, хитаючи головою, звернулася до Дмитрика.

 - Те, що читав правила — це, звісно, похвально, а от те, що неуважно їх читав  — це вже нікуди не годиться. Сідай на місце і щоб до наступного уроку знав про ці кути, як про свої пʼять пальців.

Дмитрик мовчки пішов за парту. Він почувався розлюченим і пригніченим одночасно. 

 - Це знову потрібно параграф учити, а ще і батькам про двійку якось сказати, — думав він, — і навіщо тільки цей предмет вигадали.

За такими думками він і не помітив, як закінчився урок.

На перерві хлопцю зовсім не хотілося ні з ким спілкуватися, а тому він підійшов до вікна і став розглядати, як з дерев опадало пожовкле листя.

 - Засмутився через двійку? - раптом почув біля себе голос Ані.

 - Та просто я не розумію, що не так з тими кутами. Я весь вечір вчив правила, а тут…,- Дмитрик безнадійно розвів руками.

 - Якщо хочеш, то я могла б допомогти тобі розібратися. Мені не складно.

Дмитрик зніяковів і намагався спершу відмовитися від допомоги, але Аня наполягала: