Обмін

Був кінець серпня. Літо потихеньку закінчувалося і днями за Дмитриком мали приїхати батьки. Потрібно було ще зробити приготування до школи, купити нові речі, зошити та ручки.

Дмитрик з Женькою сиділи на лавці біля двору і сумно зітхали від згадки про школу. 

Женька в руках тримав двоє здоровенних яблук, одне з яких із задоволення їв сам, а інше простягнув Дмитрику.

 - Ех,  я б краще зараз кавуна з’їв,-  сказав Дмитрик, відкушуючи великий шматок яблука.

 - Я б теж не відмовився, — кивнув головою Женька.

 - В місті то можна було б піти в магазин і купити. А так доведеться маму чекати, щоб вона привезла.

 - А я чув від бабусі, що в село приїхала якась машина, де  картоплю можна обміняти на кавуни, — раптом згадав Женька.

Дмитрик бачив, що дідусь з бабусею якраз на днях викопали картоплю і вона лежала розіслана в клуні, чекаючи, коли її знесуть до погреба. Звісно, що для єдиного внука вони не пожаліють декілька кілограмів картоплі, тим більше, що врожай цього року був дуже гарним. Але, як на зло, дідусь з бабусею поїхали загрібати сіно, а кавуна Дмитрику хотілося вже зараз.

 - Я ж і сам можу зробити цей обмін, — подумав він. - Ще і бабусю з дідусем порадую смачним кавуном.

 - Женю, а допоможи мені віднести картоплю до тієї машини, — звернувся Дмитрик до товариша. - Уявляєш, як мої зрадіють, коли я сюрприз такий зроблю.

 - Ну не знаю,- почав було відмовлятися Женька.  -  Це ж треба в центр іти, далеко.

 - Та ми швиденько, тільки туди й назад, — не вгавав Дмитрик.

Женька піддався на вмовляння товариша, залишалося лише набрати картоплі. Дмитрик зайшов до клуні, де картопля була розіслана на підлозі, щоб підсохла, і в самому кутку раптом побачив вже набраний невеликий мішечок з картоплею.

 - Саме те, що треба,- посміхнувся він і хлопці, взявши його за «чубчики»,  понесли.

Дорога хоч і була недалекою, та хлопці встигли добряче втомитися. Мішок постійно випадав з рук, від спеки хотілося пити. Та ось нарешті й та диво-машина. Вона була повністю заповнена величезними кавунами. Загорілий дядько підкидав їх, немов мʼячі, вибираючи покупцям найкращі.

 - Що вам, молоді люди? - звернувся він до хлопців.

 - Ось, — простягнув Дмитрик мішечок з картоплею.  -  Вийде це на кавун обміняти?

 - А чого ж не вийде? Зараз виберу вам найспілішого.

Чоловік зважив картоплю і почав перебирати кавуни. Раптом він підняв здоровенного смугастого красеня, поклав назад у мішок і простягнув хлопцям.

 - Зʼїсте — ще приходьте, — посміхнувшись промовив він.

Дорога додому видалася ще важчою, ніж туди. Кавун був величезний і, здавалося, важив всі двадцять кілограмів. З перервами на відпочинок хлопці нарешті повернулися додому. Майже одночасно з ними повернулися і дідусь з бабусею.

Дмитрик гордо поклав перед ними здоровенного кавуна.

 - А це звідки? - здивувалася бабуся.

 - Це я обміняв на картоплю.

 - А картоплю де взяв?

 - Там в клуні маленький мішечок стояв, — вже не так впевнено відповів Дмитрик.

Від почутого бабуся сплеснула в долоні, а дідусь почав сміятися. Дмитрик нічого не міг зрозуміти. Виявилося, що то був якийсь особливий сорт картоплі, яку бабусі знайома дала на посадку. Саме тому вона окремо і стояла.

Звісно, що Дмитрика ніхто не сварив за цю оказію. Натомість вони всі разом ввечері із задоволенням смакували смачним кавуном. 

 - Це набагато смачніше, ніж твоя картопля, — жартував над бабусею дідусь.

 - Та й то правда, якби не внук, то і не скуштували б такого смачного кавуна, — відповіла бабуся і міцно обняла внука.