Мʼяке приземлення

У дідуся в сараї стояв старенький, але в гарному стані велосипед. Дідусь завжди у справах їздив на ньому, натомість  бабуся надавала перевагу пішій ходьбі. Дмитрик, коли побачив його, відразу попросив дідуся навчити його їздити. Він давно вже просив батьків купити йому такий транспорт та мама завжди говорила:

 - Ну де ми його зберігати будемо? Це ж квартира і так місця небагато.

На цьому розмова завжди закінчувалася. А тут справжній, дорослий велосипед з рамою посередині.

Дідусь, звісно, не міг відмовити внуку, то ж вивів велосипед на двір і покликав хлопця. Дмитрику на мить здалося, що він навряд чи зможе підкорити таку велику техніку, але дідусь був поруч і підтримував внука. Спочатку Дмитрик навчився їздити «під рамою», бо у нього ніяк не виходило так високо закинути ногу. Та згодом велосипед було повністю підкорено, щоправда, впевнено Дмитрик почував себе лише тоді, коли дідусь був поруч.

Цього дня Дмитрик знову вирішив трохи покататися по двору. Тому він пішов шукати дідуся, щоб той був поруч і зміг підтримати хлопця при необхідності. Та виявилося, що дідусь був зайнятий по господарству і зараз ніяк не міг відірватися.

Чекати Дмитрик не захотів і вирішив спробувати впоратись самостійно.

Він зайшов до сараю й обережно вивів велосипед. Стоячи поруч з ним, у Дмитрика виникли сумніви, чи зможе він впоратися без дідуся, але бажання покататися взяло верх. Дмитрик спершу їздив, просунувши ногу під рамою. Та такий варіант був не дуже зручним, то ж він вирішив осідлати цю машину повністю. Розігнавшись, він перекинув ногу і…о диво — він поїхав. Від радості він навіть присвиснув.

Двір у дідуся хоч і був великим та на велосипеді проїхати його було дуже швидко, а тому не встиг Дмитрик зрадіти своєму успіху, як з острахом помітив, що їде прямо в паркан. Від страху ноги відмовилися його слухати, кермо повернулося в сторону і Дмитрик з усієї сили впав прямо на клумбу з жоржинами. Дякувати, бабуся нещодавно її прополола, тож падати було мʼяко і хлопчик навіть не забився. Але жоржинам пощастило менше — високі яскраві квіти зламалися під вагою Дмитрика і впали на землю. Дісталося і велосипеду — від удару трохи зігнулася спиця в колесі та відпав дзвінок і покотився під кущ квітів. 

Дмитрик швидко піднявся, витер від землі руки та коліна і розгублено дивився на місце своєї аварії.

Не пройшло і хвилини, як біля Дмитрика опинилася бабуся. Вона саме проходила неподалік і почувши, як щось падає, перелякана побігла на місце події. Вона підбігла до Дмитрика і схвильовано промовила:

 - Як ти? Не забився? Нічого не болить?

 - Бабусю, я в нормі, — пробував її заспокоїти хлопець. - А от твої квіти зламалися. Вибач, я не хотів.

 - Та Бог з ними, з тими квітами. Головне, що ти цілий, а квіти нові виростуть, — заспокоювала вона внука.

 - Але велосипед теж пошкоджений. Що я тепер дідусю скажу?

 - Скажеш все як є, впевнена, що він усе зрозуміє.

В цей час до розгубленого хлопця і все ще сполоханої бабусі підійшов дідусь. Побачивши зламані жоржини та лежачий на клумбі велосипед, він все відразу зрозумів.

 - Бачу, що приземлення м’яким було, — засміявся він. - А велосипед ми відремонтуємо. Ти ж, правда, мені в цьому допоможеш, Дмитрику?

 - Звісно, дідусю, — полегшено зітхнув Дмитрик.

Велосипед вони відремонтували того ж дня, виявилося, що нічого страшного з ним і не трапилося. 

 - Шкода, що квіти не можна так відремонтувати,- подумав Дмитрик, проходячи повз клумбу.

Попри дану пригоду, Дмитрик і далі продовжив вчитися їздити, щоправда, тепер лише під наглядом дідуся. З кожним разом у нього виходило все краще і краще. Він вже впевнено тримав кермо і міг легко зупинитися чи розвернутися на подвірʼї.

 - Наступного року вже точно сам зможеш їздити, — констатував дідусь і хлопчик впевнено кивнув йому у відповідь головою.