Сусідські сливи

Домашній арешт Женьки минув і хлопці знову разом проводили всі дні. Спочатку Женіна бабуся за ними час від часу спостерігала, щоб знову, бува, чогось не втнули, та згодом і це припинилося.

На дворі стояв липень, час, коли в садках почали достигати різноманітні ягоди та фрукти. Дмитрик та Женька із задоволенням поповнювали свої запаси вітамінів. Чого тільки вони не куштували: малина, порічки, вишні, смородина, абрикоси. Навіть зеленуватих яблук і тих встигли погризти.

На сусідньому подвір‘ї росла величезна слива, яка була рясно вкрита соковитими плодами, що так манили хлопців.

Сусід там не жив постійно, тільки іноді на пару днів приїздив на вихідні. Тому і врожай з дерев збирати було нікому.

 - Давай сходимо слив назбираємо у сусіда, — якось запропонував Дмитрик.

 - Та як же ми зайдемо туди? Он паркан який високий, — здивувався Женька. - Та і не гарно чуже брати.

 - Так ми ж лише на землі позбираємо, все одно згниють до приїзду господаря.

 - А паркан? Як з ним бути?

 - Переліземо. Я там помітив фундамент під ним, от на нього станемо, а там підтягнемося і вмить будемо на тому боці.

Дана ідея не дуже подобалася Женьці, але і слив скуштувати теж хотілося. Коли в нього ще така нагода буде.

Дочекавшись, коли на вулиці нікого не буде, хлопці підійшли до сусіднього паркану. Зблизька він здавався значно вищим. Навіть Дмитрик вже засумнівався в реалізації свого задуму. Але відступати -  то справа слабких, а наші ж хлопці не такі.

Першим спробував Дмитрик. Він став обома ногами на широкий виступ, який був знизу паркана, обома руками вхопився за верх, трохи підтягнувся й ось —  він вже по ту сторону паркана. Женька трохи повагався, а потім повторив шлях товариша.

В садку у сусіда були не лише сливи, під деревами ще росли кущі лохини та аґрусу. Хлопці вмить забули про сливи й прийнялися смакувати ягоди. За цим заняттям їх і застав сусід. Виявляється, він приїхав вночі, тому його ніхто не бачив. І спав до тієї пори, поки до нього не завітали непрохані гості.

Побачивши сусіда, хлопці з переляку випустили з рук усі ягоди. Першою прийшла думка — тікати, але високий паркан вказував на те, що цей варіант не спрацює.

 - Я тут сплю, а до мене гості виявляється прийшли, — усміхнено промовив сусід.

Його приязний тон трохи заспокоїв хлопців, але страх не минав.

 - Що заклякли на місці? - продовжував він. - Нумо знайомитися, якщо прийшли. Я — Степан Миколайович. А ви хто такі будете?

 - Я — Дмитрик.

 - А я — Женя.

 - Дуже приємно. Що ж ви, молоді люди, не через двері, як всі, а через паркан?

 - Та ми теє, — почав бурмотіти Дмитрик, — слив хотіли назбирати, а Вас не було вдома.

 - Аргумент, — засміявся сусід. - Добре, якщо вже прийшли, то давайте справою займатися.

Він дав хлопцям по невеличкому відерцю і сказав зібрати всі сливи, потім вони допомогли йому обірвати всі ягоди. Сусід виявився дуже милою людиною, тому не став сварити хлопців, а навпаки ще із собою дав і слив, і ягід.

Вдома бабуся з недовірою подивилася на принесені фрукти, але з‘ясовувати обставини не стала, натомість взялася готувати вареники з ягодами.

Вечеря, як завжди, проходила за столом в садку. Дмитрик із задоволенням наминав смачні бабусині вареники. Раптом скрипнула хвіртка і на порозі з‘явився той самий сусід. У Дмитрика мало вареник з руки не випав. Це ж зараз він розповість бабусі з дідусем про вранішню пригоду, а отже на нього знову чекає неприємна розмова.

 - Степане Миколайовичу, раді вас бачити, проходьте, сідайте за стіл, — мовила бабуся. - Познайомтеся, це — наш внук Дмитрик. Приїхав до нас на канікули.

 - А ми вже знайомі, — підморгнув той. - Гарний хлопець, допоміг мені з товаришем сьогодні врожай зібрати.

 - Так, він у нас роботящий, — пишалася внуком бабуся.

І лише Дмитрик  в цей момент зовсім не пишався собою. Він був безмежно вдячний сусіду за те, що той зберіг їх таємницю і пообіцяв собі більше ніколи не брати нічого чужого без дозволу.